"Мене вигнали з монастиря, але я знав, що повернуся", - брат Олександр Могильний

Я народився у 1976 році у місті Городище в Черкаській області. Мої батьки – мати католичка, батько православний – не побоялися радянської влади і уклали церковний шлюб. Тому вважаю, що першим місцем, де народилося моє покликання, є родина.

Ми завжди святкували Різдво та Пасху двічі за східним і західним календарями, а щодня молилися перед сном. Моєю християнською освітою переважно займалися мама та бабуся, а в хаті, на видному місці, були облаштовані ікони.

Влітку, канікули я проводив у селі неподалік від Хмельницького. Там діяв храм "на Гречанах", де служили єзуїти. Саме з цим місцем пов'язане моє релігійне зростання.

Про Бога в нашій сім'ї говорилося з великою повагою та цінністю – це розумілося мною як щось важливе. На Службах Божих я завжди з цікавістю спостерігав за людьми. Помічав, що багато хто з них приїжджав здалека, щоб побути в глибокій молитві. Найбільше, мене, маленького, приваблювала повага християн один до одного. Я бачив, що ті люди щиро переживають Літургію та починають багато плакати. Тоді, ще не розумів до кінця, що відбувається, але їхня поведінка в храмі була для мене красномовною.

Ще одним знаком про покликання до богопосвяченого життя був випадок, коли священник взяв мене маленького на руки та сказав: "Ось, він буде священником!" – пізніше, про це мені розповідала мама.