"Ми не могли залишитися осторонь". Історія покликання подружжя капеланів

- Як ви прийшли до капеланського служіння?

Оксана: Ми обоє християни, вивчали слово Боже і розуміли, що віра без дії — це лише слова. Один з біблійних текстів говорить: «Ви створені для добрих справ». Тому ми ще до війни займалися соціальним служінням: відвідували інтернати, допомагали будувати та ремонтувати молитовні будинки. Це було нашою місією задовго до капеланства.

Ярослав: Я за фахом сантехнік і колись проводив опалення в церковних приміщеннях по всій Україні. Ми завжди відчували, що треба виходити за межі своєї громади та допомагати людям у суспільстві. З початком повномасштабної війни це розуміння тільки зміцнилося.

- Що стало тим переломним моментом, коли ви вирішили служити захисникам?

Ярослав: Наш пастор, який тоді був у Кривому Розі, вже служив у Християнській Службі Порятунку. Одного разу в їхньому чаті з’явилося прохання перегнати автівку з міста Костянтинівка Донецької області. Ми одразу погодилися.

Оксана: Для нас поїздки на Донбас чи Харківщину не були чимось незвичайним. Ми неодноразово їздили туди з 2019 року. Коли дізналися, що автівка призначена для пораненого бійця, який проходив лікування в Києві, то навіть не сумнівалися. Попри всі ризики, ми вирішили їхати.

- Чи були труднощі під час цієї місії?

Ярослав: Безумовно. На блокпостах нас зупиняли, перевіряли, розпитували, чи немає в машині зброї. Ми пояснювали, що перевозимо авто для пораненого військовослужбовця. Звісно, багато знайомих намагалися нас відмовити, але ми молилися і отримали мир у серці. Врешті-решт, місія була успішною, і ми досі підтримуємо зв’язок із тим хлопцем.

- Як саме відбулося ваше офіційне входження в капеланську службу?

Оксана: Коли ми познайомилися з Володимиром та Ольгою Лютко - капеланами Християнської Служби Порятунку, вони поділилися з нами своїм досвідом служіння у військових шпиталях. Ми зрозуміли, що хочемо долучитися. Уже понад півтора року ми офіційно є капеланами.

Ярослав: Ми спілкуємося із захисниками, підтримуємо їх, стаємо поруч у важкі моменти. Ми віримо, що навіть коли сім’я далеко, поруч може бути капелан, який підтримає, вислухає, помолиться.

- Що для вас найцінніше у вашій місії?

Оксана: Усвідомлення, що ми можемо допомогти хоча б одній людині. Іноді одна розмова або молитва здатна змінити чиєсь життя.

Ярослав: Для мене важливо бути там, де потрібна підтримка. Ми не знаємо, що чекає нас завтра, але ми впевнені, що маємо робити добро сьогодні.

Капеланське служіння - це не просто допомога, це покликання. Ярослав та Оксана є яскравим прикладом того, як віра і добрі справи змінюють життя людей.

Підготував ведучий програм Олександр Скрипченко