Юдеї переслідували Ісуса за те, що Він оздоровив в суботній день. А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і Я творю». За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити Його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить. Отець бо любить Сина й усе появляє Йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить Йому, щоб ви дивувалися. Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче. Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь, щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав Його. Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у Того вірує, хто послав Мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. І владу Йому дав суд чинити, Він бо – Син Чоловічий. І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд. Не спроможен Я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю Я не своєї волі, лише волі Того, хто послав Мене». (Йн 5, 16-30)
Того часу Ісус сказав своїм Апостолам: «Ідіть і проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне. Хворих оздоровляйте, мертвих воскрешайте, прокажених очищайте, бісів виганяйте; даром отримали – даром давайте.
Того часу, прикликавши до себе Дванадцятьох своїх учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і зціляти всяку хворобу й усяку недугу. Ось імена Дванадцятьох апостолів: перший – Симон, прозваний Петром, і Андрій, його брат; Яків Зеведеїв та Йоан, його брат; Филип і Вартоломей; Тома і митник Матей; Яків Алфеїв і Тадей; Симон Кананіт і Юда Іскаріотський, який і зрадив Його.
Цих Дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, кажучи: «На дорогу язичників не йдіть і до міста самарійського не входьте, а йдіть радше до загиблих овець дому Ізраїля. Ідіть і проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне».
Тома, один із Дванадцятьох, званий Близнюком, не був з ними, коли прийшов Ісус. Тож інші учні розповідали йому: «Ми бачили Господа!» Та він сказав їм: «Поки не побачу на Його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця в рани від цвяхів, не вкладу своєї руки в Його бік, — не повірю!» Через вісім днів знову були всередині будинку Його учні, й Тома з ними. Прийшов Ісус крізь замкнені двері та став посередині й сказав: «Мир вам!»
Того часу, сівши в човен, Ісус переплив назад і прийшов до свого міста. І ось принесли до Нього паралізованого, який лежав на носилках. Побачивши їхню віру, Ісус сказав паралізованому: «Відваги, сину! Прощаються тобі гріхи!»
Того часу Ісус прибув на той бік, у землю Гадаринську і зустріли Його два біснуваті, які вийшли з гробниць; вони були дуже люті, так що ніхто не міг перейти тією дорогою. І ось, вони закричали, гукаючи: «Що Тобі до нас, Сину Божий? Чи не прийшов Ти сюди, щоби передчасно нас мучити?»