Навернення варварів, розвиток західного монашества та Папської держави в VI-VII століттях.

"Сьогодні ми розглянемо XI-XII століття. І зосереддимо вашу увагу на наверненні варварів, розвиток західного монашества та розвиток Папської держави. Ситуація на політичній мапі Європи була цікавою. Туди приходять молоді, варварські народи, які починають створювати нову культуру. Цей період був насичений брутальною силою та війнами. Церква грала ключову роль та допомагала пережити цей буремний час", - розповідає отець Юрій Блажиєвський.

Від занепаду та масового переміщення народів найменше постраждала Ірландія, куди було важко досягнути варварам. Ця країна найменше постраждала протягом цих двох сторіч, що й дозволило християнству розвиватися в цій країні. Саме тому  поширення християнства варварським народам, які заселили Європу відбувається і завдяки Ірландії. 

Вся північна Італія, Тоскана та середня частина півострова поступово заселялася Лангобардами - племенами, які відрізнялися від місцевих тим, що чоловіки носили довгі бороди. Їх називали "довгобородими". Протягом 1500 років після заселення Лангобардів Італія була розділена. 

Через нашестя варварів місцеве населення Італії починає тікати в тяжкодоступні місця на узбережжі. Так виникає Венеція, яка згодом стає центром торгівлі.
Церква розпочинає велику місійну акцію проповіді Христа варварським племенам та сусідським народам. Поступово відбувалося масове навернення.


Щось подібне відбувалося й під час Євангелізації Русі. Спочатку охрестився князь, а потім місіонери йшли до навколишніх міст та сіл охрещуючи їх. Але Церква розуміла, що цим людям потрібна ретельна Євангелізація, адже в більшості вони не розуміли що таке хрещення і для чого воно потрібно. Тоді мало хто з людей вмів читати, а будуючи мережу церков, оздоблюючи їх розписами Церква починає комунікувати з народами.

Розвиток Західного монашества відбувається завдяки Святому Бенедикту. Абатства стають центрами з організованим життям посеред нестабільного світу. В той час монастирі розвиваються найшвидше в історії. Від одного монастиря до іншого можна було дійти протягом одного дня. В цих монастирях-центрах відроджувалася культура, економіка та популяризувалася праця рук, але й монахи вміли ділитися здобутками цієї праці. Монахи приймали бідних, хворих та подорожуючих, які наражалися на небезпеку в дорозі. Монастирі стають не тільки центрами культури, а й центрами медицини та економіки, ба більше - центрами туризму, адже мали можливість розмістити мандрівників та рекомендувати найбільш безпечний шлях для подорожі.