Не бійтеся ставити Богу запитання: «Для чого я створений? Що Ти хочеш від мого серця?» - о. Віталій Храбатин

Ми говоритимемо про розпізнання покликання - важливу, глибоку тему, яка часто звучить у християнському житті, але не завжди до кінця розуміється. Як знайти свій шлях з Богом? Як відповісти на Його поклик у сучасному світі? Поділюся своїм досвідом і деякими роздумами.

Для мене покликання - це шедевр. Ми часто милуємось картинами в музеях і кажемо: «Оце витвір мистецтва!» Так само і покликання - це витвір нашого життя, який ми малюємо протягом усього земного шляху. Але цей шедевр не створюється на самоті - його автором є Господь, а ми лише відповідаємо Йому щоденним вибором. Цікаво, що справжню оцінку цього шедевру дає не сам митець, а ті, хто споглядає його наприкінці життя. І покликання не обов’язково означає тільки священство чи монашество - це стосується кожного: сім’янина, лікаря, вчителя, волонтера.

Я пригадую свій перший день духовного оновлення в семінарії. Наш духівник, отець Рішард Гронь, дав нам завдання: написати, що для нас є покликання. Це не була формальна робота, не реферат, а внутрішній діалог з Богом. Після роздумів над прикладами Авраама, Мойсея, Марії - ми мали спробувати усвідомити власний шлях. Те питання, насправді, не полишає мене й донині. Покликання - це не лише «чим я хочу бути», а «ким мене бачить Господь». І цей погляд - глибший, ніж усі наші плани.

Часто люди бояться, що з Богом життя стане нудним. Але я твердо переконаний - із Ним починається найцікавіша пригода. Бути у своєму покликанні - це бути собою. Ти не можеш прикидатися, бо швидко втомишся. Це те, що в тобі живе, як вогонь, який не згасає. І це не виключає твоїх хобі чи захоплень - навпаки, Господь може саме через них промовляти до інших. Хтось тренує кардинала в спортзалі, не знаючи, що тренує майбутнього Папу! А хтось, як Петро й Андрій, ловить рибу - і стає ловцем людей.

Ісус ніколи не кличе нас «поза життям». Він кличе нас через життя. Через те, що вже є в нас - наші навички, досвід, навіть наші поразки. Господь бачить, як ми справляємось із сітями, які рвуться, як ми ладнаємо човни, як піднімаємося з поразок - і саме тоді каже: «Ти Мені потрібен». І тоді починається не тягар, а свобода, глибина, радість.

І нарешті, не бійтеся ставити Богові запитання: «Для чого я створений? Що Ти хочеш від мого серця?» У Таїнстві Хрещення Церква вже молиться за нас, щоби ми почули Божий голос. Але, щоби почути - треба насамперед захотіти почути. Бо справжнє покликання - це не зовнішня вимога. Це голос, який народжується з любові. І лише з любові на нього можна відповісти.

Отець Віталій Храбатин, референт зовнішніх відносин Пасторального міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ. "Ісус ніколи не кличе нас «поза життям».