"Нудьгувати треба вміти - бути в мирі зі своєю нудьгою: просто пити каву або дивитися в небо і нічого іншого не робити", - ділиться с. Тетяна Богославець зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа, м. Бориспіль.
Рука автоматично тягнеться до кишені чи до телефона, щоб заповнити час, коли ми відчуваємо нудьгу. Люди прагнуть боротися з нудьгою, як з нестерпним почуттям внутрішньої порожнечі. Коли нам цікаво, час проминає миттєво, коли є час очікування - може здаватися, наче час дуже повільно тягнеться. Сучасне покоління веде життя в соціальній мережі та поза нею. Активна діяльність - це зовнішня потреба, натомість нудьга пропонує нам перемістити фокус уваги на внутрішнє життя. "Одну пісню я написала під час того, як рвала бур'ян на городі", - ділиться с. Тетяна, зауважуючи, що в той час, який може здаватися нудним, народжується креативність.
Часто можемо почути від дітей вдома чи під час Служби, або катехизи: "Мені нудно", "Коли кінець?", "Чи довго ще?" Цього не варто боятися почути, важливо дозволити дитині самостійно впоратися з нудьгою, не робити "за дитину". В нашому молитовному житті можна зустрітися з рутиною і часом зізнатися собі, що молитва чи проповідь на Службі є нудною. Для того, щоб вийти з почуття рутини, маємо не боятися зробити щось по-новому, вперше: піти іншою дорогою додому, прочитати незнайому дотепер молитву, поряд з іншою людиною не відвертати свою увагу на телефон чи телевізор, не боятися бути в тиші. Нудьгувати треба вміти - бути в мирі зі своєю нудьгою, витрачати час на Бога!
А для чого ти використовуєш свій язик? Чи дозволяють твої слова не ранити та не руйнувати іншого? Отець Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» поділився в програмі "У ваших намірах", для чого Бог дав нам язик, застерігаючи бути обережним у виказуванні власних слів як емоційну реакцію у відповідь на почуті слова іншого.
Гумор - це форма свободи. Як продовжувати жити, пам'ятаючи, що Бог дає надію і є причиною нашої радості. Сестра Тетяна Богославець зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа виголосила катехизу про користь сміху, заохочуючи до гумору та жартів, що єднають і показують життєстійкість, щоб пережити непростий час війни.
Людина не може перебувати в спокої й мирі, якщо її добра воля далека від Бога. Як досягти стійкого миру, який Господь хоче нам дарувати, і для чого нам дана добра воля, розповідає в катехизі за книгою Жака Філіпа брат-францисканець о. Віктор Дешук, вікарій парафії Марії Матері Церкви в м. Києві.
У третій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутними псалмами, зосереджуючись на 32-му, 51-му та 130-му. Катехит пояснює, чому покаяння є основою християнської духовності та як через усвідомлення власного гріха людина відкривається на Боже милосердя.
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.