Про лінь майже завжди забувають або її не сприймають серйозно, хоча вона є однією з семи головних гріхів. Нам надто зручно, щоб ми прагнули серйозно працювати для власного спасіння, не кажучи вже про спасіння ближніх, за душу яких Бог спитає все таки з нас. «Від днів Йоана Хрестителя і дотепер Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто застосовує силу, здобувають його» (Mт 11,12). Лінивий слуга у Євангелії: «Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: Пане, знав я тебе, що ти жорстока людина: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. Я, побоявшись, пішов і сховав твій талант у землю. Ось, бери своє! У відповідь його пан сказав йому: Злий і лінивий рабе! То ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Треба тобі було віддати мої гроші торговцям, і тепер я взяв би своє з прибутком. Тож візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Адже кожному, хто має, дано буде, і матиме ще більше, а від того, який не має, буде забране і те, що має. А нікчемного раба викиньте в зовнішню темряву; там буде плач і скрегіт зубів!» (Mт 25,24–30).

Гордість була первісним гріхом ангелів і людей. І сьогодні гордість також не дає людям наблизитися до Бога. «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Як 4,6). Ісус каже: «А для тих, які надіються на себе, ніби вони праведні й за ніщо мають інших, розповів таку притчу: Два чоловіки ввійшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митник. Фарисей, ставши, про себе так молився: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, — грабіжники, несправедливі, перелюбники, або як оцей митник; я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митник, здалека стоячи, не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди, промовляючи: Боже, будь милосердний до мене, грішного! Кажу вам, що цей повернувся до свого дому оправданий більше, ніж той, бо кожний, хто підноситься, — буде понижений, а хто себе понижує, — піднесений буде!» (Лк 18,9–14).

Тієї години Ісус звеселився у Святому Духові і сказав: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, бо втаїв Ти це від мудрих та розумних і відкрив те немовлятам. Так, Отче, бо таким було уподобання в Тебе. Усе передане Мені Моїм Отцем; і ніхто не знає, хто Син, один тільки Отець; і хто Отець, — один тільки Син, — і кому тільки Син захоче відкрити». Звернувшись до учнів наодинці, Він сказав: «Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите. Кажу вам, що багато пророків і царів бажали побачити те, що ви бачите, але не побачили, і почути те, що ви чуєте, але не почули».

"Сьогодні слова Ісаї звучать із особливою силою для нас. Ми, як і стародавній Ізраїль, досвідчуємо руйнування", - отець Костянтин Морозов, настоятел парафії Матері Божої Ангельської у м. Вінниця.

Про служіння надії: підсумки Всеукраїнського паломництва педагогів до Бердичева та зустрічі лідерів католицької освіти у Львіві розповідає координаторка католицьких закладів освіти при Комісії у справах душпастирства молоді РКЦ Ірина Назаренко.

Про історію покликання розповідає директор дієцезіального душпастирства молоді в Кам'янець-Подільскій дієцезії отець Микола Бистрицький.

Егоїзм — прив’язаності і невпорядковані нахили затьмарюють у душі блиск Істини і не дають їй дістатися до справжнього життя. Якщо я хочу повернутися до Бога, то неодмінно мушу відвернутися від себе. Як же сильно ми залежимо від свого «я» і як же важко від нього звільнитися! Але тому, хто має серйозний намір зробити це, Бог допомагає своєю благодаттю. Слово Господа: «Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, упавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець» (Йн 12,24–26).

Того часу, коли Ісус увійшов в Капернаум, до Нього підійшов сотник, благаючи Його і промовляючи: «Господи, слуга мій лежить вдома паралізований, тяжко мучиться». Ісус йому каже: «Я піду й оздоровлю його».

Наближаючи святих до нашого часу, сьогодні о. Андрій Педай, вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії, запрошує познайомитися зі Святою Терезою Маргаритою Реді, покликаною своїм життям показати, що означають глибокі, живі й неповторні відносини з Богом.

У програмі «У ваших намірах» брат-францисканець о. Андрій Немченко розповідає про об’явлення Богородиці святій Катерині Лябуре та про те, чому Марія назвала свій медальйон чудотворним. Також звучать воєнні свідчення про силу материнської молитви й віру, що оберігає тих, хто йде на фронт.

Яким би потрібним і спасенним не було внутрішнє вмирання, нам слід усвідомити, що воно не є самоціллю. Погане і грішне в нас має бути знищене, щоб зробити місця для кращого, а саме для нової людини, сотвореної за образом Христа. Святий Павло сказав про внутрішнє вмирання з Христом: «Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові, бо хто помер, той оправданий від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й будемо жити з Ним, знаючи, що Христос, уставши з мертвих, більше не вмирає — смерть над Ним більше не панує. Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашому Господі] Ісусі Христі. Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, щоб не підкорятися його пожаданням; не давайте ваших членів гріхові як знаряддя неправедності, але, як ожилі з мертвих, віддавайте себе Богові, а ваші члени віддавайте Богові як знаряддя праведності. Тож хай гріх не панує над вами, бо ви не під Законом, а під благодаттю» (Рим 6,6–14).

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли побачите, що Єрусалим оточений військами, тоді знайте, що наблизилося його спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, хай втікають у гори, а хто всередині міста, хай виходять; ті, хто в околицях, хай не входять до нього, бо то дні помсти, щоби сповнилося все написане.

У світлі Святого Духа ми пізнаємо свою грішність. Але не забуваймо, що збагнути це також є великою ласкою, про яку ми теж маємо молитися. Про людську зіпсутість говорить апостол Павло: «Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові. Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий. Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені. Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]. Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені. Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене. За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом — законові гріха» (Рим 7,14–25).

Ми не можемо ступити на шлях до Бога без самопізнання. Хто хоче себе повністю віддати Богові, спершу повинен знати, ким він є насправді. Ісус застерігає: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким будуть судити і вас; і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам. Чому ж бачиш скалку, що в оці твого брата, а колоди, яка у твоєму оці, не відчуваєш? Або, як скажеш своєму братові: Дай, витягну скалку з твого ока, коли ось колода у твоєму оці? Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мт 7,1–5).

У черговому випуску циклу «Православне політичне богослов’я» отець Петро Лопатинський розглядає складні стосунки між церквою та державою в Російській імперії XIX — на початку ХХ століття. Програма показує, як ідеї Соловйова, Бердяєва та Булгакова формували мислення епохи й окреслили духовні кризи, що вибухнули у 1917 році.

17 років у Центральній Америці на місіях, 1 рік у Мексиці, 8 років у Нікарагуа та 5 років у Римі провів у служінні польський священник, а нині настоятель парафії Преображення Господнього у м. Новоушиця Кам’янець-Подільської дієцезії — о. Юзеф Гвуздзь. Вперше в ефірі «Радіо Марія» отець Юзеф ділиться власним досвідом місіонерства та пояснює, що таке місійна духовність, без якої неможливо бути добрим місіонером.

У програмі «У ваших намірах» с. Марта Мешко та с. Вероніка Вигівська, Марійні сестри Чудотворного Медальйона в Україні, розповідають про святкування Всеукраїнського Дня бідних, яке цього року вперше організувала в Римі Вінкентійська родина, до якої належать і богопосвячені особи, і миряни з усього світу.

Світ не любить, коли йому нагадують про останні речі, які залишаються для кожного єдиною певною річчю, котрої не уникнеш. «І так, як призначено людям один раз померти, а потім суд...» (Євр 9,27). Тому дуже важливо думати про ці речі, щоби бути готовим глянути їм у вічі і не дати захопити себе зненацька! Ісус закликає бути готовим: «Адже так, як було за днів Ноя, таким буде прихід Сина Людського. Бо так, як у ті дні перед потопом їли й пили, одружувалися і виходили заміж — аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав, аж ось прийшов потоп і забрав усіх, — таким буде і прихід Сина Людського. Тоді двоє будуть у полі: один буде забраний, а один залишиться; дві будуть молоти на жорнах: одна буде забрана, а одна залишиться. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, якого дня прийде ваш Господь. Тож пам’ятайте, що коли б господар знав, в яку сторожу приходить злодій, він пильнував би і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Людський приходить тієї години, про яку й не думаєте» (Mт 24,37–44).

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Люди накладуть на вас свої руки і будуть переслідувати, видаючи в синагоги та в’язниці; поведуть вас до царів і волода­рів че­рез Моє Ім’я; обернеться це для вас нагодою для свід­чен­ня. Отже, покладіть у серцях ва­ших не готуватися наперед, як від­повідати, бо Я вам дам уста та мудрість, яким не зможуть протистояти чи протирічити всі противники ваші. Видаватимуть вас і батьки, і бра­ти, і родичі, і друзі, і вб’ють деко­го з вас, і будуть ненавидіти вас усі че­рез Моє Ім’я. Але й волосина з вашої голови не пропаде. У вашій терпеливості здобу­де­те ваші душі».

"Витривалість і наполегливість у молитві призводять до дружби з Богом, але не всі можуть досягнути її", - місіонер-облат Непорочної Діви Марії, отець Кшиштоф Бузіковський

Незважаючи на всю свою зовнішню веселість, люди сковані страхом. Вони всіма засобами намагаються убезпечити себе від будь-яких бід і небезпек. Купують страховки від всяких мислимих нещасть і вважають, що вони стали невразливими для ударів долі. А що каже Святе Письмо? «Проклятий той, хто на людей покладається, а від Бога серце своє відвернув». Бо лиш у Бозі є справжня безпека. Ісус застерігає від оманливого забезпечення життя: «В одного багатого чоловіка рясно родила нива. Тож думав він, говорячи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю? І сказав: Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все [моє] збіжжя та моє добро і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися... А Бог до нього промовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде? Так буває з тим, хто збирає для себе, але не багатіє для Бога» (Лк 12, 16–21).

Того часу, коли дехто говорив про храм, що прикрашений коштовним ка­мінням та дарами, Ісус сказав: «Настануть дні, коли з того, що ба­чите, не залишиться і камінь на камені, який не був би зруйнова­ний». Вони запитали Його, кажучи: «Учи­телю, коли ж це буде і яке знамення того, коли це має статися?» Він же відповів: «Глядіть, щоб вас ніхто не ввів у оману, бо ба­гато хто прийде під Моїм Ім’ям, ка­жучи: “Це я!” – і: “Час наблизився!” – Не йдіть за ними. Коли ж почуєте про війни та роз­рухи, – не жахайтеся, бо має це раніше статися, але ще не відразу кінець». Тоді говорив їм: «Повстане на­род проти народу і царство проти царства; і будуть місцями великі земле­труси, голод, пошесті й жахливі події, і будуть великі знамення з неба».

"Наша молитва має бути сповнена дитячої довіри, а не жебрацьких вимог", - отець Роман Василів, настоятель парафії Святої Анни УГКЦ (м. Борислав).

"Спадщина віри для наступного покоління формується двома поколіннями раніше". Про причини для існування надії в житті людини розповідає отець-кармеліт Санктуарію Матері Божої Бердичівської, Рафал Мишковський.

Увазі наших слухачів пропонуємо другу програму історичного циклу Magistra vitae, присвячену протестантським церквам 20-30 рр. ХХ століття. Гостем ефіру є історик, релігієзнавець, викладач Таврійського християнського університету Владислав Федюк

Вже багато століть світом лунає крик про свободу. Послабити і розірвати всі зв’язки у праці та у сім’ї, в суспільстві та у державі. Та чи не криється тут неправильне розуміння свободи? Піддаватися будь-якій забаганці, виходити за всякі межі — це не свобода, а нестриманість. Служити Богу — ось що таке панування; з власної волі віддати себе Богу — це найвища свобода для християнина. Ісус сказав про справжню і хибну свободу: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить! ...Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха» (Йн 8,31.32.34). Св. Павло навчає бути вільними у Христі: «Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства... Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному» (Гал 5,1.13).

Правдивість у світі більше не цінується. Запанували брехня, викривлення і лицемірство. Кожен хоче здаватися тим, ким він не є. Хитре лукавство і безсоромне шахрайство всюди вихваляють як уміння жити, так що навіть віруючі заражені цією бідою. Христос був прозорим наче кришталь. В ньому не було жодного обману чи фальші. Правдивість у слові й ділі, правдивість будь-якою ціною — ось мета, яку собі ставить християнин. Ісус вимагає від нас: «Тож нехай же буде ваше слово «так» — так, «ні» — ні, а що більше цього, — те від лукавого» (Mт 5,37). Ісус викриває сатану як батька брехні: «Сказав їм Ісус: Якби Бог був вашим Отцем, ви полюбили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, — не Сам від Себе прийшов, але Він Мене послав. Чому ви не розумієте Моєї мови? Бо ви не можете слухати Моїх слів. Ви від вашого батька — диявола, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в ньому істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Йн 8, 42–44).

Того часу Ісус, споглядаючи, побачив тих, які кидали свої багаті дари до скарбниці. Помітив і одну убогу вдову, яка вкидала туди дві лепти, і сказав: «По правді кажу вам, що ця бідна вдова більше від усіх кинула, бо всі ці зі свого достатку кидали в дар, а вона зі своєї нужденності вкинула увесь свій прожиток, який мала».

Вікарій парафії Божого Милосердя у Тернополі, отець Назарій Зузак (РКЦ), наголошує: ми повинні цілковито покладатися й довіряти нашому Господу, незважаючи на те, що говорить побожний "натовп".

Чому в суспільстві виникають протести та незадоволення? Чому християнство завжди стояло на стороні правди? Про гідність і право на свободу людської особи розповідає у своїй катехизі о. Олександр Могильний, священник РКЦ, парафії Матері Божої Ангельської у м. Вінниця Київської області.