Посвячення Богородиці. День 11: Страх життя

Внутрішня свобода і радість

Така повна самовіддача робить душу справді вільною, даючи їй свободу Божих дітей. Оскільки ми добровільно віддаємо себе у залежність з любові до Марії, ця Добра Володарка із вдячності робить наші серця великими і широкими, так що ми крокуємо шляхом Божих заповідей велетенськими кроками. Вона не підпускає до нас нудьгу, смуток і сумніви. Спаситель навчив матінку Агнесу від Ісуса (домініканку, що померла у 1634 р. в монастирі Ланґеак в Оверні, маючи славу святої) цієї пожертви як певного засобу уникнути великих мук і сумнівів, які вона переживала. «Подаруй себе Моїй Матері», — сказав Він до неї. Вона так і вчинила, і в ту ж мить муки припинилися.

Не досить один раз повністю посвятити себе Ісусові через Марію. Не достатньо буде навіть робити це кожного місяця і кожного тижня. Бо це буде тимчасова пожертва, яка не приведе душу до тієї досконалості, якої вона могла би досягнути. Не важко стати членом братства. Також не важко прийняти рішення про самопожертву і щодня читати усні молитви, як того вимагає братство; велика складність полягає в тому, щоби проникнутися духом повної пожертви, суть якої — зробити свою душу навіть  внутрішньо залежною від Марії, а через Неї — від Ісуса. Я зустрічав багатьох людей, які з дивовижною горливістю здійснювали таку зовнішню посвяту. Але мені дуже рідко доводилося знаходити таких людей, які призвичаїли до цього свій дух, і ще менше тих,  котрі витривали у цьому.

Все з Марією

Суть повної пожертви полягає в тому, щоби все робити з Марією, тобто взяти собі Пресвяту Діву за досконалий приклад у всьому, що маємо робити.

Тому перш ніж щось починати, ми повинні зректися самих себе і своїх найкращих намірів. Ми повинні перед Богом визнати, що ми є ніщо, цілком нездатні в надприродному сенсі зробити будь-яку добру для спасіння справу. Нам треба шукати притулку у Божої Матері, щоби об’єднатися із Нею в Її намірах, бо вони нам невідомі.

Через Марію ми маємо об’єднатися з намірами Ісуса, що означає: віддати себе в руки Марії, щоб Вона діяла в нас і робила з нас те, що вважає добрим для слави Свого Сина, через Ісуса Христа на славу Отця чинила так, щоби не залишилося жодного акту внутрішнього життя і жодної діяльності душі, які би не залежали від Неї.

Необхідно робити все у Марії, треба зробити для себе звичкою внутрішнє зосередження, щоби утворити всередині себе відбиток Пресвятої Діви. Вона, Марія, стане для душі місцем поклоніння, де душа підноситиме свої молитви до Бога, будучи певною, що їй не відмовлять. Вона стане Вежею Давида, де душа ховатиметься від своїх ворогів.

Вона стане Палаючим Світильником, який приносить світло у найпотаємніші закутки душі і розпалить у них Божу любов; Святою Дароносицею, в якій споглядатимуть на Бога. Таким чином Марія стане для душі універсальним Притулком, Всім в усьому.

Якщо вона молиться, нехай молиться з Марією, якщо приймає Ісуса у Святій Євхаристії, нехай передає Його Марії, щоб здобути Його благословіння. Щоб вона не робила, вона робитиме це у Марії і у всьому зрікатиметься себе.

Зрештою все, що робиш, треба робити для Марії. Це означає, що ми, які передали себе Їй у власність, повинні працювати тільки і винятково для Неї.

Її слава і Її інтереси є для нас найближчими, а Божа слава — нашою найвищою метою. Що би не робила душа, вона повинна відмовитися від егоїзму, який непомітно для нас проникає всюди.

Знову і знову ми повинні молитися в глибині свого серця: «Для Тебе, моя люба Володарко, я роблю це і те, піду туди-то і туди-то, перетерплю таку-то муку чи таку-то несправедливість».