Нас слухають дуже різні люди. Хтось лише нещодавно почав практикувати молитву, хтось ще сумнівається, шукає, придивляється. І це нормально. Бо молитва - це не формула і не інструкція. Це жива комунікація.
Передусім варто говорити про форму прохання. Про те, як ми звертаємося до Бога. А далі - про очікування: відповіді, тиші, подальшої розмови або мовчання. Усе це - частина молитви. І саме тому про неї потрібно ділитися. Бо слово, коли ним ділишся, не стає вдвічі меншим, воно множиться. Це не арифметика і не математика. Так працює духовне життя.
Сьогоднішнє Євангеліє дуже промовисте. Молитва прокаженого - коротка, майже оголена: «Якщо хочеш — можеш мене очистити».
Усе. Без прикрас. Без умов. Без торгу.
Це молитва граничної конкретності.
У Святому Письмі ми читаємо й про десятьох прокажених, які благали: «Сину Давидів, помилуй нас». Усі були очищені, але лише один - самарянин - повернувся подякувати. Це теж молитва. Молитва вдячності.
І я не хочу називати того чоловіка просто «прокаженим». Бо після зустрічі з Богом він уже зцілений. Уже живий. Уже щасливий. Але саме в моменті хвороби його молитва була такою: «Якщо хочеш…»
Це не сумнів. Це не «якщо раптом зможеш». Це визнання Божої свободи. Ми ж часто робимо навпаки: у молитві диктуємо Богові, що і коли Він має зробити. Перераховуємо прохання, інтенції - десять, двадцять, сто. І всі вони важливі, безперечно. Кожна людська потреба має цінність. Але питання не в кількості. Питання - у внутрішній участі.
Отець Андрій Немченко, настоятель Римсько-католицької парафії святого Франциска в Києві.
Щоденна програма директора Радіо Марія: коментар Євангелія дня, новини церковного та суспільного життя. 
Молитва Літургії годин або молитва псалмів в західній традиції