Того часу Ісус, сівши за стіл зі своїми учнями, стривожився духом, та й засвідчив і сказав: «Воістину, воістину кажу вам, що один із вас видасть Мене!» Учні дивилися один на одного, не здогадуючись, про кого Він говорить. Один із учнів, якого любив Ісус, лежав на лоні Ісуса.
Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить. Тож, коли той так припав до грудей Ісуса, каже Йому: «Господи, хто це?» Ісус відповів: «Це той, кому Я умочу шматочок хліба і дам». Умочивши шматочок хліба, Він бере і дає Юді Іскаріотському, синові Симона. І тоді, після цього шматочка хліба, ввійшов у нього сатана. А Ісус сказав йому: «Що робиш, роби швидше!» Ніхто ж з тих, хто був при столі, не зрозумів, до чого Він сказав це йому. Адже деякі подумали, що, оскільки в Юди була скринька на гроші, Ісус сказав йому: «Купи те, що потрібне нам на свято», або щоби дав щось бідним. Отже, взявши той шматочок хліба, він відразу вийшов. А була ніч. А коли він вийшов, Ісус говорить: «Нині прославлений Син Людський, і Бог прославлений в Ньому. Якщо Бог прославлений в Ньому, то і Бог прославить Його в собі, — і негайно прославить Його! Діти, ще трохи Я з вами. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, — куди Я іду, ви не можете прийти, — те й вам нині кажу». Каже Йому Симон-Петро: «Господи, куди Ти йдеш?» Ісус йому відповів: «Куди Я іду, ти не можеш нині за Мною йти, але підеш пізніше». Каже Йому Петро: «Господи, чому це я не можу нині піти за Тобою? Я душу свою за Тебе покладу». Відповідає йому Ісус: «Душу свою за Мене покладеш? Воістину, воістину кажу тобі: не проспіває півень, як ти відречешся від Мене тричі».
Сталося тими днями, що Ісус вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога. А коли настав день, Він покликав cвоїх учнів і вибрав з них Дванадцятьох, яких і назвав апостолами: Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова і Йоана, Филипа й Вартоломея, Матея і Тому, Якова Алфеєвого й Симона, званого Зилотом, Юду Якового та Юду Іскаріотського, який став зрадником.
Того часу навчав Ісус в одній із синагог у суботу. І ось була там одна жінка, яка вісімнадцять років мала духа хвороби: була скорчена й зовсім не могла випростатися.
Того часу Ісус сказав до натовпу: «Коли ви побачите хмару, яка піднімається із заходу, одразу кажете, що насувається дощ, – і стається так. А коли вітер південний віє, кажете, що буде спека, – і збувається. Лицеміри, вигляд землі й неба ви вмієте розпізнавати, чому ж ви не вмієте розпізнати часу цього? Чому ж самі від себе не судите, що є справедливе?
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Я прийшов вогонь кинути на землю; і як же Я прагну, щоб він уже розгорівся! Я маю хреститися хрещенням; і як Я знемагаю, поки звершиться!
Чи думаєте, що Я прийшов мир принести на землю? Ні, кажу вам, але поділ! Бо відтепер будуть п’ятеро в одному домі поділені: троє проти двох і двоє проти трьох. Розділиться батько із сином і син з батьком; мати – з дочкою, а дочка – з матір’ю; свекруха – зі своєю невісткою, а невістка – зі свекрухою».
Того часу Ісус скаазав своїм учням: «Знайте, що якби господар знав, о котрій годині прийде злодій, то не дав би зробити підкоп у свій дім. Тож і ви будьте готові, бо саме тієї години, в котру не сподіваєтеся, прийде Син Людський!»