Святий Серапіон Тмуіцький

Ми продовжуємо подорож сторінками історії Церкви, зокрема знайомство з тими, кого називаємо отцями Церкви - людьми, чия віра, глибина думки та духовна мужність формували наш християнський світогляд. У попередніх програмах ми вже говорили про таких гігантів віри як святий Августин, Іларій Піктавійський, Кирило Єрусалимський, Петро Хризолог, Афанасій Великий. А сьогодні я хочу звернути вашу увагу на менш відомого, але дуже важливого свідка віри IV століття - святого Серапіона Тмуїцького.

Ми перебуваємо в особливому часі - між святами Вознесіння Господнього та Зіслання Святого Духа. І саме в цьому контексті постать Серапіона відкривається з нового боку. Він був одним із перших, хто вів богословську боротьбу за визнання божества Святого Духа - третьої Особи Трійці, яку ранні християни часто сприймали неоднозначно.

Сьогодні ми спокійно визнаємо: Святий Дух - це Бог. Але в IV столітті на цю істину ще потрібно було виборювати згоду. І Серапіон був серед тих, хто це робив не теоретично - а своїм життям, листами, участю в соборах, стражданнями за віру.

Ми, на жаль, маємо небагато історичних деталей. Відомо, що він народився на початку IV століття в християнській родині в Єгипті. З юних літ був вихований у вірі, а згодом - навчався у славній Олександрійській школі, де познайомився з Афанасієм Великим, який став його вчителем і наставником.

З часом Серапіон став єпископом міста Тмуїс - великого портового центру недалеко від Олександрії. Це місто мало автономний статус і навіть не підпорядковувалося напряму Олександрійській митрополії. Його роль як духовного провідника була виняткова.

Серапіон жив у складний час: коли Церква вже вийшла з підпілля, але ще не зміцнилася в єдності віри. Попри те, що І Нікейський собор 325 року офіційно визнав божество Ісуса Христа, після смерті імператора Костянтина Великого розпочався новий виток єресей. Аріанство, яке заперечувало божественну природу Ісуса, активно підтримувалося його наступниками, зокрема імператором Констанцієм.

Серапіон брав участь у Сердикійському соборі (нині - Софія, Болгарія), який мав на меті ще раз підтвердити істини віри. Там розглядали не лише божество Христа, але й становище самого Афанасія, що його намагалися засудити аріани. Серапіон виступив як ревний оборонець православної віри.

Особливе місце у спадщині Серапіона займають його листи до Афанасія Великого. Це не просто дружнє листування - це богословські документи, в яких розглядається природа Святого Духа. Саме з таких джерел ми дізнаємося, як тяжко Церква визначала, формулювала і обстоювала віру, яка для нас сьогодні є звичною.

Серапіон не був лише теоретиком. Він був сповідником, тобто тим, хто страждав за віру, хоча й не зазнав мученицької смерті. За це його шанують і в Католицькій, і в Православній, і в Коптській Церквах. Його пам’ять відзначають 21 березня (західний обряд) або 7 березня (східна традиція).

Варто пам’ятати: богослов’я Серапіона - не лише результат книжного навчання. Воно вийшло з його досвіду молитви, спілкування з Отцем, Сином і Духом Святим. Він не просто захищав догми - він жив цією правдою.

Святий Дух - це не абстрактна сила. Це Особа, яка веде Церкву, дає дари, зцілює, освячує. І саме про це нагадують нам отці IV століття. Серед них - і Серапіон Тмуїцький, мовчазний воїн віри, який не шукав слави, а залишив слід у вічності.

Священник парафії Володимира та Ольги УГКЦ, викладач богослов'я в Українському Католицькому Університеті (м. Львів), отець Олег Кіндій