Вінстон Черчилль – рятівник світу, письменник, християнин

За останній рік Уінстон Спенсер Черчилль, британський прем’єр-міністр, з’являвся на екранах, мабуть, найчастіше з часів своєї останньої відставки. Він є присутній у «Дюнкерку» Криса Нолана, про його сумніви і страхи перед висадкою у Нормандії у 2017 році знали телефільм «Черчилль» (досить посередній), він є одним з героїв серіалу «Корона» (в якому сам на себе не схожий), і, нарешті, Черчилль є головним героєм фільму «Темні часи», де його блискуче зіграв Гері Олдман. Кілька років тому на екрани вийшов британський телефільм «Буря наближається», там дії відбуваються в середині 30-х, коли Черчилль намагався привернути увагу громадськості до небезпеки гітлеризму. Разом з «Темними часами» це, мабуть, найкраще кіно про британського героя. Ще є телефільм «Назустріч бурі» де в ролі Черчилля Брендан Глісон, який там занадто молодий і занадто ірландець, та й сюжет там більш подібний на документальну хроніку. І це лише британські фільми, та й то найбільш відомі.

 

Що ж, британського прем’єр-міністра по праву можна назвати однією з найважливіших і найколоритніших постатей ХХ століття. Відважний, впертий, амбітний, гордовитий, проникливий, відповідальний, самовпевнений, кумедний, ексцентричний, веселий, він ніколи не падав духом, ніколи втрачав віри у перемогу добра. Бувало таке що його не слухали, інколи його проекти зазнавали невдач. Нацисти називало його розпалювачем війни і сталінською маріонеткою, а совіти – розпалювачем війни і маріонеткою США. Рішучість, навіть впертість Черчилля надихали усю Британську імперію і боротьбі проти Гітлера. Стараннями Черчилля Сполучні Штати Америки вжились у роль світового поліцейського після десятиліть ізоляціонізму. Він ненавидів комунізм і вимагав щоб англійці допомогли розбити більшовиків у 1918 році, але у 1941 році попереджав Сталіна про майбутній напад німців, а потім робив все для підтримки СРСР. Черчилль декларував що за останні роки не було на світі більшого ворогу комунізму ніж він, але тепер часи змінились. З одного боку це був здоровий прагматизм (Прем’єр зізнавався що якби Гітлер напав на пекло, він би у парламенті висказався на підтримку диявола), а з іншого – Черчилль бачив що тут вже йдеться не про комунізм, а про мільйони простих людей які захищають свої оселі і взивають до Бога. Зате після війни саме Черчилль став ідеологом Холодної війни і місію «англомовних народів» як захисника цивілізації, свободи і демократії. Можна сказати що саме британський прем’єр, живе втілення ідеалів Кіплінга про тягар білої людини, забив перший цвях у гріб і німецького нацизму, і радянського комунізму.

 

Головна заслуга Черчилля перед історією – це, безумовно, його далекоглядна ненависть до гітлеризму і його принципова позиція у 1940 році – ці його «мені нема чого вам запропонувати крім крові, сліз, праці і поту» та «ми битимемось на узбережжях, на морях і у повітрі, ми ніколи не здамося». Недарма зазвичай режисери і сценаристи обирають саме ці моменти для своїх фільмів. Але і під час війни відвага, впертість і розум британського героя ставали у пригоді. Та й про молоді роки Черчилля і його пригоди в Індії, в Пакістані, в Африці можна зняти не один пригодницький фільм. Один, до речі, є – «Молодий Уінстон», 1970-х років, за автобіографією Черчилля. Цей фільм варто подивитись – хоча сюжет там дещо спрощено, але актори чудові, і сам Черчилль дуже подібний на себе. Цікаво що під час Англо-Бурської війни його взяв у полон бур Луіс Бота. У фільмі про це є. Згодом Черчилль втік з полону, а після війни Бота став його другом і союзником. До речі, цей Бота потім захищав Західноукраїнську Народну Республіку на переговорах під час Польсько-української війни.

 

Ну, а якщо повернутись до Черчилля, то крім своїх військових та політичних заслуг, він був талановитим художником і письменником. При чому, якщо писав картини він суто для відпочинку, то письменництвом він заробляв собі на життя. Ще він був зразковим сім’янином, пронеси кохання до своєї дружини через усе життя. А ще цей товстун з незмінною сигарою в зубах і келихом шампанського (або стаканом віскі) в руці прожив 91 рік – чим, мабуть, дратує усіх борців за здоровий спосіб життя.

 

Картини Черчилля можна побачити і в британських музеях, і в інтернеті. Він був дуже талановитий художник, особливо у пейзажах. А ще і хист Черчилля, і його весела вдача добре відчувається в його книгах. Звісно, найбільш відома – це «Друга Світова війна», за яку він отримав Нобелівську премію. Звісно, ця книга не претендує на лаври повного і всеосяжного опису. Сам Черчилль писав у передмові що писати історію – справа прийдешніх поколінь, а його завдання – описати свої дії і роздуми які допоможуть цим самим історикам прийдешніх поколінь. Епіграфом до своєї книги Черчилль взяв слова: В ВОЙНЕ – РЕШИТЕЛЬНОСТЬ, В ПОРАЖЕНИИ – МУЖЕСТВО,В ПОБЕДЕ – ВЕЛИКОДУШИЕ, В МИРЕ -- ДОБРАЯ ВОЛЯ

 

До речі, у листуванні з американським президентом Рузвельтом Черчилль часто називав себе «колишній військовий моряк». А в наші дні в американському флоті служить есмінць під назвою «Уінстон Черчилль». Девіз корабля – «Рішучість у війні і добра воля у мирі» - епіграф Черчилля до своєї славетної книги.

 

Ці слова він пропонував написати на пам’ятнику солдатам Першої Світової війни у Франції, який ставили після тієї війни. Тоді французи відмовили йому, адже милосердя до переможених німців вони не відчували. І ось, розпалювання ненависті до Німеччини з одного боку, і небажання втручатись у нові війни – з іншого спочатку посіяли серед німців бажання помсти і реваншу, а потім дозволили Гітлеру прийти до влади і озброїтись. Особливо Черчилль вказує на прагнення Сполучних Штатів до ізоляціонізму. Недарма перший том «Другої Світової» називається так: КАК НАРОДЫ, ГОВОРЯЩИЕ НА АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ, ИЗ-ЗА СВОЕГО НЕБЛАГОРАЗУМИЯ, ЛЕГКОМЫСЛИЯ И ДОБРОДУШИЯ ПОЗВОЛИЛИ ВНОВЬ ВООРУЖИТЬСЯ СИЛАМ ЗЛА. Там йдеться про прихід Гітлера, про те як Черчилль з однодумцями попереджали британський і французький уряди до чого може призвести потурання німецькій агресії і про початок війни.

 

Другий том називається «КАК БРИТАНСКИЙ НАРОД УДЕРЖИВАЛ КРЕПОСТЬ В ОДИНОЧЕСТВЕ ДО ТЕХ ПОР, ПОКА ТЕ, КОТОРЫЕ ДО ЭТОГО БЫЛИ НАПОЛОВИНУ СЛЕПЫ, НЕ СТАЛИ НАПОЛОВИНУ ПОДГОТОВЛЕННЫМИ». Це якраз про Дюнкерк, про те Битву за Британію, коли німецькі літаки бомбардували англійські міста, про те як британські вчені протидіяли німцям за допомогою радарів, про мужність британців, які бились тоді коли усі інші здавались. Є там і славетна промова Черчилля:

       "Несмотря на то, что значительные пространства Европы и многие старые и славные государства подпали или могут подпасть под власть гестапо и всего отвратительного аппарата нацистского господства, мы не сдадимся и не покоримся. Мы пойдем до конца, мы будем сражаться во Франции, мы будем сражаться на морях и на океанах, мы будем сражаться с возрастающей уверенностью и растущей силой в воздухе; мы будем оборонять наш остров, чего бы это ни стоило, мы будем сражаться на побережье, мы будем сражаться в пунктах высадки, мы будем сражаться на полях и на улицах, мы будем сражаться на холмах, мы не сдадимся никогда".

 

Єдність і мужність перед лицем ворога! Повчальною є історія Рудольфа Гесса, одного з засновників націонал-соціалістичної партії і давнього соратника Гітлера. Відомо що Гітлер не мав намірів підкорювати Англію – він хотів лише щоб вона вийшла з війни, а там би він намагався вплинути на створення дружнього до Німеччини уряду. Так ось, 10 травня 1941 року цей Гесс прилетів до Британії, зістрибнув з парашутом біля замку урядовця лорда Гамільтона і попросив лорда відвезти його до короля. На його думку, розпалювачем війни є лише Черчилль і його однодумці, в той час як король і народ Британії прагне миру, і в уряді можна знайти з ким домовитись про припинення бойових дій і початок мирних переговорів. Але, на щастя, таких зрадників не знайшлось ані у британському уряді, ані у Букінгемському палаці. Гесса помістили під домашній арешт, а після Нюрнберзького процесу засудили до довічного ув’язнення. Паралелі з сучасною Україною напрошуються самі собою - Кремль розпалює риторику про «партію війни» в Україні і підштовхує нам різних тимошенок і савченок. Дай, Боже, мудрості – і нам, і нашому Черчиллю з шоколадкою замість сигари!

 

Один з цікавих епізодів другого тому – про те як Черчилль летів до Москви щоб пояснити Сталінові що у 1942 році Британія і США не зможуть висадитись у Франції та відкрити другий фронт. Черчилль згадує:

 

     На следующее утро, в среду 12 августа, мы вылетели в 6  часов  30 минут утра. Я размышлял  о  своей  миссии в  это угрюмое,  зловещее  большевистское государство, которое я  когда-то  так настойчиво  пытался  задушить  при его рождении и которое вплоть  до появления  Гитлера я считал смертельным врагом цивилизованной свободы. Мы всегда ненавидели  их  безнравственный  режим,  и если бы германский цеп  не нанес им  удара,  они равнодушно наблюдали  бы,  как  нас  уничтожают,  и  с радостью разделили бы с Гитлером нашу империю на ВостокеЧто должен был я сказать им теперь? Генерал Уэйвелл, у   которого  были   литературные   способности,   суммировал  все   это   в стихотворении, которое он показал мне накануне вечером. В нем было несколько четверостиший, и последняя строка каждого из них звучала: "Не будет  второго фронта в  1942  году".  Это было  все равно, что везти большой кусок льда на Северный полюс. Тем  не менее я был уверен,  что я  обязан лично сообщить им факты и поговорить обо  всем этом  лицом к лицу со Сталиным, а не полагаться на телеграммы  и посредников. Это, по  крайней  мере, показывало, что  об их судьбе  заботятся и  понимают, что означает их  борьба для  войны вообще.  Описуючи свою зустріч зі Сталіним, Черчилль згадує як намалював для генсека крокодила – нібито його пастка дивиться у бік Англії, а Африка і Італія – це м’який живіт, і якраз сюди і треба завдати перший удар, а потім вже переходити до висадки у Франції. На це Сталін погодився. До речі, поезія генерала Уейвелла збереглась, і ваш покірний слуга її знайшов і переклав:

 

Дуже інтимна і секретна

«БАЛАДА ПРО ДРУГИЙ ФРОНТ»

Несу у Кремль я вісті всі сумні,

Ненавиджу завдання це своє.

Кавказьку лайку і прокльони всі

Обрушить скоро Сталін на мене.

 

Я чари предків в поміч призову,

Інакше з’їсть мене грузинський хорт

Бо ми у сорок другому, на жаль,

Не зможемо відкрити другий фронт.

 

Сидить генсек, і Молотов сидить,

І лютість бачу в їхніх я очах.

Як Гітлер на євреїв (Бог, прости!)

Вони на мене споглядають так.

 

Відправлять мене зараз у ГУЛАГ –

- Такий, напевно, буде поворот.

Бо ми у сорок другому, на жаль,

Не зможемо відкрити другий фронт.

 

Ось, сповнена обітниця моя:

Я все сказав, і Сталін все стерпів.

Хоч для весілля приводу нема,

Але нема й для суму – я вцілів.

 

Іще горілки! Разом ми п’ємо –

Червоний вождь і я, британський лорд!

Хоч ми у сорок другому, на жаль,

Не зможемо відкрити другий фронт.

 

Кремлівський князю! Я у пеклі був,

І мене зрозуміє навіть чорт –

Що ми у сорок другом, на жаль,

Не зможемо відкрити другий фронт.

 

 

Останній том озаглавлений так:  КАК  ВЕЛИКИЕ  ДЕМОКРАТИИ  ОДЕРЖАЛИ ПОБЕДУ  И,  ТАКИМ  ОБРАЗОМ, ПОЛУЧИЛИ ВОЗМОЖНОСТЬ ПОВТОРИТЬ ГЛУПОСТИ, КОТОРЫЕ ЕДВА НЕ СТОИЛИ ИМ ЖИЗНИ. Головна ідея книги – нерозважність західних демократичних держав після Першої Світової дозволили Гітлерові прийти до влади і набрати сил. Тепер, після Другої Світової, нерозважність західних демократій може призвести до нової небезпеки – Радянського Союзу який поневолив Східну Європу. Книга писалась після поразки Черчилля на виборах, коли війна тільки-но закінчилась і світ стояв на порозі нового протистояння, тому завершення її тривожне. Черчилль пише:

Перед  самым  рассветом я вдруг проснулся,  ощутив, острую, почти  физическую  боль. Существовавшее  до сих пор подсознательное чувство, что нас победили,  вспыхнуло  во  мне с  новой  силой  и  охватило  все  мое существо. Я ощутил, что все напряжение великих событий, в обстановке которых я сохранял "силу полета", сейчас прекратится и я упаду. Я буду  лишен власти определять  будущее.  Исчезнут  те знания  и опыт,  которые я  накопил,  тот авторитет и доброжелательство, которые я завоевал в столь многих странах. Это  была  мрачная  перспектива, но я повернулся на другой бок и  снова заснул.

 

Гумор та іронія, навіть самоіронія Черчилля багато в чому визначала його і його політичну прозорливість, і його літературний хист завдяки якому його книги читати легко і приємно. Найкраща його книга у цьому відношенні – «Мої ранні літа», де він згадує своє життя від дитинства і до одруження. Там є і про його негоди у школі, про те як він боровся проти кампанії за тверезе життя, як в ньому зростав літературний хист. Один з найбільш вражаючих єпізолв – історія про те як молодий Уінстон, вже студент престижного військового училища, так захопився грою у догонялки з двома молодшими хлопчаками що стрибнув з підвісного мосту у глибоку ущелину, сподіваючись що впаде на ялинки, і ті затримають падіння! Ялинки таки затримали його – але загалом Уінстон дивом не загинув і кілька місяців провів у ліжку. До речі, військову кар’єру майбутнього переможця у Другій Світовій визначило його захоплення грою у солдатики, яких він мав десь півтори тисячі. Щоправда, як він сам згадував, батько віддав його у військове училище бо вважав що для адвокатури в нього мозків не вистачить.

 

Цікавим є спогади Черчилля про математику, з якою в школі та училищі в нього були проблеми:

 

Однажды я прочувствовал математику, словно обозрел ее всю, все ее глубины раскрылись передо мной, вся ее бездонность. Подобно тому как многие наблюдают за прохождением Венеры или шествием лорда-мэра, я наблюдал за полетом величины через бесконечность и сменой ее знака с плюса на минус. Я понял, почему это происходит и как один шаг влечет за собой все другие. Похоже на политику. Но озарение пришло после плотного ужина — и мне было не до него!

 

А ще в «Моїх ранніх літах» можна зустріти роздуми Черчилля про релігію і про Бога:

Беспорядочное чтение в последующие два года заставило меня задуматься о религии. До тех пор я покорно принимал все, что мне внушали. Даже на каникулах я раз в неделю ходил в церковь, а в Харроу вообще по воскресеньям были три службы, это помимо утренних и вечерних молитв в будние дни. В армии тоже были регулярные богослужения, иногда я сопровождал в храм католиков, другой раз протестантов. В британской армии религиозная терпимость доходила до полного безразличия. Потом я пережил период яростного, агрессивного безбожия, и продолжись он, из меня бы получился отменный брюзга. Через несколько лет я вновь обрел душевное равновесие, и обрел его благодаря частым встречам с опасностью. Я сделал одно открытие: какие бы «за» и «против» ни сталкивались у меня в голове, слова «спаси и сохрани» сами собой срывались с моих губ, когда приходилось бросаться под вражеский огонь, и сердце преисполнялось благодарностью, когда я невредимый возвращался в лагерь к чаю. Я молил не только об избавлении от ранней смерти, но и о всяких пустяках и почти каждый раз, как тогда, так и в последующей жизни, получал что испрашивал. Более того, молитва умиротворяла, а рассуждения вели в никуда. Поэтому я всегда действовал, как подсказывали чувства, и не умничал. He глупо ли — отринуть рассудок сердца ради рассудка головного? Почему не прибегать к ним обоим? Мне не думалось, чтобы Создатель, одаривший нас разумом и душой, разгневался из-за того, что они не всегда мирно трусят в одной упряжке. В конце концов, Он с самого начала должен был это предвидеть, и конечно Он все поймет. Соответственно меня всегда удивляли надсадные попытки некоторых епископов и клириков примирить библейскую историю с современным научным и историческим знанием. Зачем нужно примирять их? Если вы получили некое послание, которое радует ваше сердце и укрепляет душу, обещая соединение с любимыми в мире, где шире горизонты и глубже взаимопонимание, то какое вам дело до формы и цвета долго плутавшего конверта? Почему вас должно волновать, правильно ли проставлен штемпель и верная ли дата на нем? Эти вещи могут рождать вопросы, но они конечно же не важны. Важно само послание и блага, даруемые его получателю.

 

Отже, читайте книги Черчилля, дивіться фільми про нього, роздивляйтесь його картини. І не буде зайвим захопитись прикладом цієї унікальної людини, яка стільки зробила для перемоги і німецької, і радянської агресії, однієї з найцікавіших постатей ХХ століття.