Я етнічний Українець, якому не пощастило народитися в Росії, - військовослужбовець ЗСУ Ілля Богданов

Я етнічний Українець, якому не пощастило народитися в Росії. Коли я отримав громадянство України то почав досліджувати тут свій родовід, віднайшов далеких родичів з якими мав нагоду познайомитися. Як виявилося у 1897 році мої предки переїхали на Далекий Схід. Той край Українці називали Зелений Клин, - розповідає Ілля Богданов.

У свої 14 років пообіцяв собі, що коли в Росії відбудеться революція, або війна то я буду на стороні революції, але вона відбулася в Україні. Відтоді брав участь в опозиційних, радикальних до російської влади рухах. У 2014 році я виконав дану собі обіцянку та поїхав в Україну. 

Перші враження від приїзду були дуже яскраві, адже тут в усьому велика різниця. Згодом я одружився на Українці прізвище якої було, як і у моєї мами. Взагалі бачу багато приємних збігів, що вказують що я маю тут бути.

В лютому не вірив, що буде повномасштабне вторгнення. Але коли розпочалося то відправив дружину до батьків, зв'язався з побратимами та вирушив на війну. Далі були бої за Гостомель, Бучу та Ірпінь де й отримав поранення. 

Вторгнення 24 лютого було доволі тяжким, але менш хаотичним для Сил Оборони України ніж у 2014 році. Маю віддати належне організації оборони Головному Управлінню Розвідки. Саме завдяки злагодженій дії підрозділів ми успішно рвали колони окупантів. 

Після поранення в Ірпені я пройшов реабілітацію та за пів року знову став у стрій. В російській армії з таким пораненням не виживають. Рівень медицини у ЗСУ та відношення до поранених заслуговує поваги. 

Потім я потрапив у Російський добровольчий корпус. Багато хто з добровольців корпусу - це пасіонарії, які переїхали  Україну через утиски в Росії. Ці люди зробили свідомий вибір і потрапити додому (в умовах правління путінського режиму) вже не зможуть.

Українців шокувала агресія росіян. Було незрозуміло чому ці люди такі жорстокі та чинять невиправдане насилля, грабують. Хтось твердив, що вони з глибинки країни (рф) тому й такі нелюди. Але зауважу, що в Бучі та Ірпені стояли мої земляки з Приморського краю - 55 бригада морської піхоти. Це люди які виросли в економічно розвиненому місті Далекого Сходу - Владивосток. Вони точно забезпечені та добре заробляють і у них точно вдома є пральні машинки та унітази. Але це не заважало їм влаштовувати тортурні кімнати та задля забави вбивати Українців. 

Для мене це явище не було дивним. Річ у тім, що вдома вони відчувають себе вельми приниженими, а тут для них чи не єдине місце де можна чинити що завгодно. Сьогодні в Росії авторитетного на війні вагнерівця може принизити будь який емігрант чи дільничний інспектор. В РФ це явище межує з колективним психічним розладом. 

Я сам, коли приїхав в Україну, звикав декілька років до відчуття безпеки бо тут відсутня атмосфера ненависті. А в Росії панує дикий світ ненависті до інших - це частина російського суспільства. 

У свій час я був прихожанином Московського Патріархату РПЦ і так доходився, що на 8 років потрапив в окультизм. Там відсутня духовність та панують бізнес інтереси.

Доброволець, військовослужбовець ЗСУ, Ілля Богданов.

Дізнатися про книгу "Паззл" Іллі Богданова можна за посиланням

Слухати інші програми Люди Справи

Тільки наша згуртованість приведе до перемоги
В Україну прийде велике пробудження
Це буде нова, зріла Україна
Медіатравма людини. Як ми руйнуємо своє життя через ЗМІ
Сон військовослужбовця має бути надійним, як його зброя
Ветерани отримують нове життя в центрі ЯРМІЗ