Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

На одному із з’їздів декабристів сталася цікава сцена: проводир декабристів виголосив, що тут зібрались усі слов’янські народи – росіяни та поляки. Аж ось один із присутніх поляків відповів: «Ви забули про один великий словянський народ – про український народ». Усі погодились, і той, хто сказав ці слова, назвав себе представником цього народу. Це був Томаш Падура, виходець із дрібної шляхти з Вінничини, римо-католик, який не цурався українських предків, писав українською мовою, оспівував українську давнину та козацьку романтику. Йому приписується знаменита пісня «Гей, соколи».

Наш автор Віктор Заславський та с. Камілла, яка опікується музеєм Джозефа Конрада при бердичівському монастиря Босих кармелітів, відкрили у монастирі виставку присвячену Падурі. Тут можна побачити його книги, почитати його поезії. Родзинка експозиції – сцена бою між польськими повстанцями та російською кіннотою у 1831 році у Бердичеві. Падура пов'язаний з Бердичевом – його маєток був у Махнівці, у Бердичеві він часто бував, то ж, відкриття виставки є цілком доречним. То ж, завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться цю виставку – а також багато усього іншого що є у цьому надзвичайному місті.

СІРКО

В степу на могилі що Остра звалась,

Кошовий Січи дрімав;

А Орда бігла, но де погналась,

О тому думав, гадав.

Гадав та думав, в небо поглянув.

Якби питав о татар:

Схилився облак, на Острій станув,

І блиснув місяць-лицар.

«Ти спиш, гетьмане! з коша Січ твоя

Дивится на кров і дим…

І чия ж кров се?… а земля чия?…

Сірку, за шаблю – і в Крим!»

………………………………………..

А в Україні ще серед нічи

Виходит з хмари лицар;

Бачат і Сірка на валах Січи,

А в Кримі Січ і пожар.

А ти як вийдеш з-посеред миру

І дернь заляже на грудь,

Ex, чи на гріб твій про твою ліру

Згадає в мирі хтобудь?…

Може не буде кому згадати,

Може і діжду колись…

Но ти, Вкраїно, ти мені мати,

Ще і за гробом приснись!

ЧОРНОМОРЕЦЬ

Гей, де той час, як були в нас

Земля, слава, люде!

Мов як снились – покінчились…

А з нами що буде?

Пришилось нині на чужині

За ворога мерти.

Долі ждати, а шукати

Не слави, но смерті.

Чи ж то з гостей вади костей

Сипалось в неволі?

Вільним билось, слави хтілось,

А для внуків долі.

Двигнут пісні славу з плісні,

Ми ж воскреснем з чого?

Живем нащо? Б’ємось за що?

А щезнем за кого?

Ex, не тут нам, но треба там

Спасіння шукати,

Де наші мов і кість і кров,

Де була Січ-мати!

Вільних внуки злучім руки,

А сила все зможе:

І верне власть і славу дасть

Вільне Запорожжя!

ДАШКОВИЧ

…Проклятий гість, як несе вість,

З сходом сонця збіг до нас,

Залляв весь край дикий ногай,

А кримець забаг Черкас.

З міських валів в тиші шумів

Українських ратищ ліс,

По ньому враг з криком «Аллаг!»

Стріл хмару темну розніс.

Ex, на осліп сам на окіп

Не квапся, хане, не квап!

В лихий ти час забаг Черкас –

Там єсть Дашкович Остап!

Заледве вбіг, козацький ріг

З-під копит зірвав туман:

Дашкович з брам, з степів Іслям.

Збігли на карки поган.

Вже враг не чув, хто кіш здобув.

Чув тільки погині крик.

Що в степ за ним віялась в Крим –

Лиш в пиль окрився і зник.

В тільки віків… де ж ворогів

Шукати сліду в степах?

З наших лицар як і з татар

Пісні, могили і прах!…

МАЗЕПА

…Не час, пане Мазепо, думати, гадати!

Нехай палить Батурин кацапня кровава:

На жужлях взнесла «гурраг!» храбрая Січ-мати,

Гремлят роги сердюків, в полум’і Полтава…

Під гайом спис молодських сонце величає

На окопі московськім Нарви богатира,

З клубів диму і пилі в громах вилітає

Безсмертний храбрих голос: «За спасіння мира!»

Те слово «за спасіння» довго ще греміло.

Поки твої, Вкраїно, жили діти рідні!

Бог забрав души чесних, а пекло осіло

На землі предків наших – вороги негідні!

А з тільки мучеників піднеслись кургани,

Де мертвіют безсмертних для поколінь щадки…

Прісні сцурались предків, а на їх гетьмани

Мерзенні в діях внукам передают спадки.

Довго ж то іще буде молитвою в дзвонах

Підкупляний офірник чесне ім’я кляти?

І на віри зневагу при тайні в поклонах

Невільникам нужденним царя поминати?…

Прийде час, коли в світі правди суд настане,

Тогді посох і крилас в їдній счезнуть плісні;

А на гріб твій в безлюді, Мазепо гетьмане,

Взнесе ангел народів кадила і пісні!

ПОХІДНА

Гей, козача, в божий час!

Вже голосить в церкві дзвін:

Кому вільність мила з вас,

За ворогом навздогін!

Гей, козача, на врага,

Гурра-га! гурра-га!

Чи ж не сором вільним нам

В рівню брати слуг татар?

Всемогущий для нас там…

А на землі кождий – цар!

Ми ж християн мир увесь

Від прихожих спасли тут:

Від нас іше спасінь днесь

Християнські мири ждут…

Терном шлях той не заріс.

Звідки на Січ поклон біг:

Двигся Кремль з наших спис.

Час щоб в нетрі прахом ліг!

Час відбити уже, час,

Кнут від списи, з ніг оков.

Час вже, до нас кличут, час,

Дії, кості, сльози, кров!

Гей, козаче, на врага.

Гурра-га! гурра-га!

ЧАЙКА

Схилюсь зором в мраку хмар,

Мені мила ночі гущ

Над кіпучей хвиль обшар

Взнесе крила дитя пущ

Нехай в пасі стогне трус.

Я на морі хочу грати.

Тільки довгий скручу вус,

Швидче буду Турка гнати.

Далі чайко верхом пін

Розтинати моря плит!

Вдару врагам в смерті дзвін

З під булата острих нит.