"Історія святого Франциска", - катехеза о. Олексія Самсонова

За часів св. Франциска уявлення про світ у людей із Заходу обмежувалося Європою, Північною Африкою і Близьким Сходом, з якими підтримували торговельні зв'язки і де хрестоносці провадили війни. Тодішній устрій європейських держав зовсім не нагадував сьогоднішній. Франція була вдвічі меншою, а частина Іспанії, Північна Африка і Близький Схід перебували під владою маврів - так називали мусульман і арабів, проти яких християни провадили хрестові походи.

Свята Римська імперія німецького народу охоплювала не тільки Німеччину, Австрію, Швейцарію і Чехію, але обіймала також і велику частину Франції. До імперії належала й значна територія Італії, за винятком теренів Церковної Держави.

ЛЮДИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Феодальний устрій ХІІІ століття поділяв людей на три стани: maiores - до якого належала шляхта, магнати та лицарі, що запевняли безпеку іншим станам узамін на данину і панщину; minores - це стан, до якого належало дві групи людей: кріпаки та наполовину вільні, а також третій стан - духовенство, в якому панувало право ієрархії, і який поділявся на вище, нижче і чернече.
Приналежність до певного суспільного стану залежала від володіння землею, походження, а передовсім від матеріального становища, яке відкривало шлях до значущості і влади.

РІДНЕ МІСТО ФРАНЦИСКА

У ХІІ столітті Асиж перебував під володінням німецького імператора Фридерика Барбаросса, а його намісники проживали в замку Рокка Маджоре над Асижем. Імператор був втягнений у політичні суперечки з папою, якому підлягала розташована в 40 км від Асижу Перуджія. Тому й мешканці цих двох містечок жили у постійній ворожнечі. Натомість, у Асижі тривало протистояння двох суспільних станів: шляхти і плебеїв. Батько св. Франциска - Петро Бернардоне, що був купцем, також належав до плебеїв. Однак розквіт торгівлі та ремесел сприяв зросту добробуту купців і дрібних ремісників. Через Асиж, з півдня на північ пролягав старий римський торговельний шлях. Втеча людей із села до міст збільшила кількість бідноти, що населяла околиці міста. Стрімке зростання добробуту одних і злиденність інших, вимагали нового тлумачення Євангелії, яке б навчило жити людей згідно з її радами.

ЖИТТЯ ФРАНЦИСКА

У невеличкому умбрійському місті Асиж у 1182 році в заможній купецькій родині Петра і Пікі Бернардоне народився хлопчик, якого у хрещенні назвали іменем Йоан. Будучи ревним сим патиком Франції, тато немовляти змінив йому ім'я на Франциск. Хоча батьки й залучали сина до купецького ремесла, то все ж таки прагнули бачити свого хлопця шляхтичем, на заваді чого стояло їхнє походження. Тому й не забороняли Францискові мріяти про лицарські остроги і шляхетський стан, не скупилися також і на гроші для розваг і забав свого сина та його друзів. Не дивно, що невдовзі Франциска назвали королем асизької молоді. У 1202 році Франциск узяв участь у війні між Асижом і Перуджією. Ця військова пригода закінчилася поразкою і принесла неволю, що тривала близько року. Перебування у в'язниці так виснажило Франциска, що після звільнення він важко занедужав. Однак у своїх прагненнях юнак був наполегливим, і перша невдача не змусила його відмовитися від своїх планів і амбіцій. Проте і наступний військовий похід не приніс очікуваної слави, і Франциск повернувся до свого рідного міста, не здобувши лицарського поясу.

НАВЕРНЕННЯ ФРАНЦИСКА

Незважаючи на спокусливу перспективу шляхетського лицаря, перебування у в'язниці і недуга спричинилися до глибокої переміни у внутрішньому житті Франциска. Господь щоразу виразніше являв свою участь у духовому житті хлопця. Франциск усе частіше усамітнювався, аби помолитися, постив, шукаючи Божої волі.
Якось їдучи сполетанською долиною, Францискові стрівся прокажений. У перший момент юнак відчув відразу і погорду до нещасного, однак, зміцнений Божою благодаттю, не просто подав йому милостиню, а спішився і поцілував прокаженого. Те, що донедавна видавалося хлопцеві гірким, перемінилося у радість, якої Франциск знову прагнув досвідчити, помагаючи прокаженому.

Замилування Франциска до старих запущених церков часто приводило його в одинокі напівзруйновані храми у передмістях. Якось Франциск гаряче молився перед хрестом у каплиці Сан-Дам'яно, що недалеко Асижу, і почув голос Ісуса з хреста: „Франциску, візьмися за відбудову моєї Церкви, адже бачиш, в якій вона руїні". Тоді юнак зауважив, що церковця, де він молився, потребувала ремонту, а тому продав сукно, зі складу батька, а отримані кошти пожертвував для відбудови храму. Такий вчинок Франциска викликав обурення його батька Петра Бернардоне, який подав на суд до єпископа, домагаючись повернення коштів. Тоді Франциск віддав не тільки гроші, але й одяг, кажучи, що відтепер тільки Бог буде його Отцем.

Від цього часу Франциск почав провадити життя у покаянні, носячи просту одіж і переперезавшись шнурком. Так юнак прагнув наслідувати Христа. А Господь продовжував поволі розкривати Францискові його покликання. У 1208 році в церковці Пресвятої Богородиці Цариці Ангелів Франциск почув слова з Євангелії: „Ідіть проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько... Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого" (Мт. 10, 7; 9-10). Саме тоді Франциск зрозумів своє правдиве покликання і відтоді запрагнув жити згідно Євангелії і проповідувати покаяння.

ПЕРШІ БРАТИ

Нове життя, яке почав провадити Франциск, спершу стало об'єктом висміювань, а з часом почало спонукати до роздумів інших людей, і невдовзі приклад Франциска привернув увагу друзів його юнацьких розваг. Молоді люди спостерегли, що Франциск віднайшов великий скарб, здобув шляхетську гідність, яка є вищою понад усі земні почесті. Він став лицарем і провісником великого Царя - Ісуса Христа. Тому, роздавши нужденним свій маєток і ставши вбогим, майбутні брати збагатилися в Христі. Першими, хто пішли за Франциском, були Бернард з Квінтаваллє, Петро з Катанії, Егідій з Асижу і Пилип Льонго. Франциск усім пропонував такий самий спосіб життя: Євангеліє, цілковита вбогість і простий крій одягу у формі хреста. Невдовзі до них приєдналися й інші майбутні ченці. Організовану спільноту Франциск назвав Братами Меншими. Першим монастирем для братів був хлів у Рівоторно, а коли господар прогнав їх звідти, спільнота вирушила до церковці Пресвятої Богородиці Цариці Ангелів, яку святий назвав Порцюнкула - колиска Чину.

НОВА ФОРМА ЖИТТЯ

Коли число братів, що бажали жити у покаянні, збільшилося, Франциск вирішив укласти для них правило. Аби отримати дозвіл Церкви на спільнотне життя, у 1209 році Франциск вирушає з братами до Риму. Розпізнавши у Франциску Божого чоловіка, бачачи радикалізм спільноти та правдиве євангельське життя, папа Інокентій ІІІ усно затвердив Правило життя, а спільнота відтоді прийняла назву „Брати Менші".

ВІДПУСТ ПОРЦЮНКУЛА

По смерті Інокентія ІІІ владу над Церквою перейняв папа Гонорій ІІІ, який на прохання св. Франциска, у 1216 році каплиці Пресвятої Богородиці Цариці Ангелів у річницю її посвячення надав привілей повного відпусту. Франциск бажав, аби там, де зродився новий Чин, Господь уділяв особливі ласки братам і вірним, які у цій каплиці приноситимуть свої молитви. Сам святий часто повторював, що це є „істинно святе місце і дім Божий".

МІСІЇ СЕРЕД НЕВІРНИХ

У 1219 році відбулась капітула, постанови якої були важливим кроком у внутрішньому і зовнішньому житті братії. На капітулі вирішили вперше організувати місії до невірних. Один гурт братів Франциск скерував до Марокко, а сам з хрестоносцями вирушив на Схід, дійшов до Дам'єти в Єгипті і там зустрівся з султаном, перед яким надзвичайно відважно проповідував Христа. Султан, захоплений особою і сміливістю проповідника, не тільки дозволив йому безпечно залишити мусульманський табір, але також дав Францискові дозвіл на безперешкодну подорож по Святих Місцях усієї Палестини, що перебувала тоді під владою арабів. Плодом цієї подорожі стало заснування кустоді Святої Землі.

ГРЕЧЧІО

Святий Франциск надзвичайно глибоко переживав усе, що стосувалося життя Христа, а особливо тайну Його воплочення. Перебуваючи під враженнями подорожі до Святої Землі, Франциск вирішив у Різдвяну ніч 1223 року в печері в Греччіо організувати вертеп: облаштував ясла сіном, привів вола і віслюка, запросив до печери людей, проспівав фрагмент з Євангелії про Христове Різдво. Так святий Франциск хотів показати велику любов Ісуса до людини, вбогість, у якій Він народився і упокорення, якого зазнав новонароджений Месія.

ЗАТВЕРДЖЕНЕ ПРАВИЛО ЖИТТЯ СПІЛЬНОТИ

Бачачи, що спільнота дуже швидко зростала, приймаючи нові покликання до Чину, Франциск занепокоївся його подальшою долею. Тому вирішив записати засади життя братів і вирушити до Апостольської столиці, аби їх затвердити. Нове Правило Франциск уклав у скиту Фонте Коломбо, де, перебуваючи в молитві і пості, цілими днями, диктував текст братові Леону. 29 листопада 1223 року Папська канцелярія видала буллу, яка затверджувала текст Правил. Франциск наказав своїм братам „жити згідно з Євангелією Господа нашого Ісуса Христа, в послусі, чистоті і не посідаючи власності". Особливо Франциск наголосив на послусі цілого Чину Святій Церкві, а також на вбогому житті, за прикладом Христа, який „для вас став бідним, бувши багатим, щоб ви Його вбожеством розбагатіли" можливо, що це було реакцією на матеріальний стан духовенства тих часів.

СТИГМАТИ

Франциск із убогим душевним уболіванням роздумував над Христовими Страстями і Його смертю. Святий гірко плакав над стражданнями Спасителя, і, бачачи, що люди своїми гріхами нехтують любов, якою Господь їх обдарував, і зі слізьми на очах не раз повторював, що „Любов не є любленою".

"СЕСТРА СМЕРТЬ"

Труднощі апостольського життя, сувора аскеза, довгі нічні чування на молитві, швидко вичерпали фізичні сили Франциска. Почала прогресувати також і хвороба очей, а лікування не принесло очікуваних наслідків. Останні місяці свого земного життя Франциск провів при церкві св. Дам'яна, де однієї ночі отримав від Господа запевнення у своєму спасінні, і тоді, незважаючи на великі страждання, його серце переповнилося радістю, яку Франциск вилив, співаючи свій „Заспів Сонцю". Цією похвальною піснею святий прагнув разом з усім створінням прославити Бога Творця. Відчуваючи близьку смерть, Франциск попросив братів, аби вони перенесли його до Порцюнкули. Свій земний шлях святий бажав закінчити там, де розпочалося його духовне життя. Помер Франциск 3 жовтня 1226 року. А у 1228 р. папа Григорій ІХ проголосив його святим.