"Читайте твори отців Церкви. Вони пізнали Бога не теоретично, а всім своїм серцем", - отець Олег Кіндій

Для мене Отці Церкви завжди були й залишаються не просто історичними постатями, а життєвими орієнтирами. Це потужний голос, який продовжує розмовляти зі мною крізь віки. Більшість із них були єпископами чи мучениками, але головне - вони не просто залишили по собі яскравий слід, вони навчили Церкву слухати Христа, розуміти Його заповіді та жити ними. Їхня неймовірна спадщина допомагає нам сьогодні краще осягнути Боже Слово і своє власне призначення.

Мій шлях до Отців Церкви розпочався з кількох важливих життєвих чинників.

Перший чинник - родинний. Мій прадідусь був священником. Я народився ще за радянських часів, коли мати вдома будь-що релігійне було небезпечно. Дідусь із бабусею жили у Стрию, і коли я приїжджав до них на канікули, то потайки забирався на другий поверх, а звідти - на горище.

Там, заховані в пакети, лежали дивні, старі книги. Серед них була Біблія та величезний том «Життя святих» 1904 року видання. Гортаючи ці пожовклі сторінки з розповідями на кожен день, я вперше зустрів імена Отців Церкви. Мені було неймовірно цікаво: хто ці люди?

Дитинство в музеї та церковнослов’янська мова. Другий чинник пов'язаний із моєю мамою. Вона працювала у Львівському історичному музеї, що на площі Ринок, і завідувала відділом рукописів та стародруків. Там зберігалася найцінніша колекція літургійних книг та творів Отців Церкви.

Чекаючи на маму з роботи, я - часто «нелегально» - брав ці фоліанти до рук. Мене заворожували старі літери, ці дивні «буквички». Так, гортаючи стародруки та слухаючи мамині пояснення, я самотужки вивчив церковнослов’янську мову. Поруч були книги грецькою та латиною. Я не розумів тексту, але відчував: у цих добротних, великих виданнях зашифровано щось надзвичайно важливе.

Ключ до таємниці: Львівська богословська академія. Коли у 1994 році у Львові відкрили Богословську академію (нині УКУ), я зрозумів, що це мій шанс. Вступив у 1995-му. З першого курсу в нас почалися інтенсивні студії: грецька, латина, церковнослов’янська. Це стало тим самим ключиком, який нарешті відчинив двері до змісту тих таємничих книг із мого дитинства.

На четвертому курсі нам викладала пані Лариса Смольська. Вона заохочувала нас не просто вчити граматику, а читати живі тексти. За один семестр ми переклали «Дідахе» - один із найдавніших християнських творів. Саме тоді я усвідомив сумну річ: українською мовою майже немає якісних перекладів патристичної спадщини. Те, що робилося на межі XIX–XX століть, було втрачено або забуто. Це стало для мене стимулом - я захотів перекладати сам. Моя дипломна праця була присвячена саме коментованому перекладу «Дідахе».

Священник парафії святих Володимира та Ольги УГКЦ, викладач богослов’я Українського католицького університету у Львові, отець Олег Кіндій.