"Святість - це покликання, яке нам дає Христос. І так було в житті князя Володимира.", - отець Домінік Яцков

В першу чергу хочу привітати вас зі святом святого князя Володимира Великого. Для нас ця постать сьогодні є особливо важливою. Ми ще помолимося до нього, але спершу я хотів би звернути увагу на кілька фактів із його життя. Бо інколи ми сприймаємо святість зовсім інакше, ніж вона зароджується в самій людині. Святість - це покликання, яке нам дає сам Господь Ісус Христос. І так було в житті князя Володимира.

Напевно, його сучасники — як у самому Києві, так і Київській Русі — не очікували, що саме ця людина буде колись вшанована як свята. Але Господь має Свої дороги.

Київський князь Володимир жив у X–XI століттях. Народився близько 960 року. Був сином Малуші — дочки князя Мала, якого стратила княгиня Ольга за вбивство свого чоловіка Ігоря. Пізніше Малуша народила Володимира від Святослава. Коли Святослав поділив землю між трьома синами, Ярополку дістався Київ, Олегу — Овруч, а Володимиру — Новгород. Але через підступи брата Ярополка Володимир мусив тікати до варягів. Там зібрав військо і в 971 році відвоював київський престол.

Що таке «дружина» в тогочасному розумінні? Це були не лише воїни — це були діти князя від багатьох жінок, його наближені. Володимир до хрещення мав багато дружин — кажуть, що близько 500. Любив війну, мав гарем, був язичником. У Києві особливо шанував Перуна, і навіть приносив людські жертви перед битвами. Але все це змінилося, коли князь зажадав руки візантійської царівни Анни. Умовою було хрещення.

Історики кажуть, що Володимир давно замислювався над вибором віри. У ті часи ще не було поділу на католицизм і православ’я — це була одна Церква. Слово «православний» означало — той, хто правильно вірить, а «католицький» — вселенський. Ми всі — діти однієї великої Матері-Церкви.

Хрещення Володимира стало поворотним моментом. Існує кілька версій, як це сталося. Одна каже, що у Херсонесі Володимир осліп, а під час хрещення прозрів. Саме тоді він вимовив: «Тепер я побачив Бога істинного». В хрещенні він отримав ім’я Василій. Разом із ним охрестилися його слуги, дружини, навіть діти. Від усіх дружин князь відмовився. Жодну не залишив без опіки.

У 988 році він повернувся до Києва. І коли настала пора масового хрещення, то його посланці передали народові слова князя: «Якщо хто не прийде на річку — багатий чи бідний, вільний чи раб — буде мені ворог». І цілими родинами люди хрестилися у водах Дніпра.

Володимир став будувати церкви. У Києві постала Десятинна церква, храм Успіння Богородиці, пізніше — Софія Київська. Він переніс до церкви мощі своєї бабусі — святої рівноапостольної Ольги. Там же поховав і свою дружину Анну.

На схилі життя князь змінився до невпізнання. Подейкують, що він навіть відмовився від смертної кари, мовляв: «Не страчу нікого — бо гріха боюся». Поділяв трапезу з жебраками, допомагав бідним. Його прозвали Володимиром Червоним Сонечком — за доброту, лагідність, милосердя. І хоч за життя він не був канонізований — не було чудес біля його гробу — однак народ уже тоді вважав його святим.

Після його смерті, у 1015 році, Київ потрясла міжусобна боротьба. Але пам’ять про Володимира не стерлася. Він залишив нам не просто державу — він залишив нам віру.

Хай же приклад князя Володимира Великого, хрестителя нашого народу, буде для нас заохотою до навернення, до смирення, до свідомого вибору віри. Бо святою людиною він не народився — але став. І це, брати і сестри, дар, який Господь дає кожному з нас.

Отець Домінік Яцков, настоятель парафії Святого Йосифа, місто Городок