"Усе зло має межу. У Христі ми маємо надію на те, що навіть із найглибшого болю Бог виведе добро", - Петро Балог

Тема, яку хочу сьогодні порушити, надзвичайно насущна. Ми щодня зустрічаємося з болем, з утратою, із тим, що називаємо «горем». У Святому Письмі також зустрічаємо це слово, але його значення може бути різним.

Пригадуємо нагірну проповідь, де Ісус у Євангелії від Луки каже: «Блаженні ви, коли плачете… блаженні голодні… горе вам…». Тут «горе» має богословський, навіть есхатологічний вимір - подібний до Божого суду, до прокляття чи пекельних страждань. Але я сьогодні хочу говорити про інший вимір - про екзистенційне горе, те, яке ми переживаємо у щоденному житті.

Це горе доторкається кожного: коли хтось втрачає рідних і близьких, коли людина змушена покидати свій дім, коли стикається з пораненням чи втратою майна. Українці особливо глибоко досвідчують це сьогодні. Горе стає майже буденністю.

Святе Письмо - це певна «енциклопедія горя». На його сторінках ми бачимо увесь спектр людських страждань: війни, полон, хвороби, голод, катастрофи, смерть. Автори намагалися зрозуміти їхні причини. Одні вважали, що це невідворотна частина людського життя. Інші бачили у цьому кару Божу за гріх і невірність. Та завжди виникало питання: чому горе торкається невинних?

Книга Йова особливо виразно говорить про це. Йов, праведник, який втратив усе, запитує: «Чому, Господи? За що?» І відповідь, яку ми знаходимо, непроста. Тут уже з’являється тема «допуску зла» - таємниці, яку людина до кінця збагнути не може.

Це питання завжди болісне: якщо Бог добрий, то чому допускає зло і горе? Уже в Старому Завіті, а потім і в книзі Об’явлення, автори пояснюють: існує боротьба добра і зла. Диявол і його сили намагаються зруйнувати світ, завдати болю людям. Але Христос - на чолі добра. І перемога остаточно належить Йому.

Святі отці, серед них і святий Августин, давали коротку, але глибоку відповідь: «Бог допускає зло лише тому, що здатний обернути його на ще більше добро». Це не знімає болю, але дає надію.

Пророки говорили про горе Ізраїля як про досвід, який треба пройти, щоб дійти до свободи, як народ після виходу з Єгипту. Ісус теж нагадує: «Хто витримає до кінця - спасеться». Отже, Святе Письмо дивиться на горе не як на безвихідь, а як на перехід - Пасху. Це шлях крізь темряву, який має початок і має свій кінець.

Горе порушує баланс, вибиває людину з рівноваги. Але водночас воно відкриває глибший вимір - нагадує нам про боротьбу світла і темряви, про цінність витривалості, про те, що Бог поруч навіть у найважчі хвилини.

Тому сьогодні, коли ми дивимося на страждання нашого народу, на втрати й біль, пам’ятаймо: горе не є останнім словом. Усе зло має межу. І в Христі ми маємо надію на те, що навіть із найглибшого болю Бог виведе добро.

Богослов, публіцист, настоятель отців Домініканців у Києві, викладач в Інституті релігійних наук Святого Томи Аквінського, отець Петро Балог.