Архієпископ-емерит УГКЦ Любомир ГУЗАР задається питанням: що є справжнім багатством?...
Чимало людей мріють про те, щоб бути багатими. Часто, коли з нагоди якогось свята вітаємо приятелів чи знайомих, бажаємо їм багатства. Водночас нерідко доводиться чути запитання: може, бути багатим – це щось погане, гріх? Або таке: а як розбагатіти?Спробуємо відповісти на ці запитаннями, і то не тільки стосовно поодиноких осіб, а й спільноти.

Отець Януш-Марія налешить до ордену отців-проповідників (домініканців), був викладачам в інститути релігійних наук святого Фоми Аквінського, духовним отцем у Вищій духовній семінарії у Ворзелі в Україні служив з 1994 до 2013 року, нині служить в Польщі. На Радіо Марія був дуже активним катехитом: Розмови з екзорцистом (27 програм), Діалоги про Великий Піст (10 програм), Недільні читання (близько 40 ефірів), катехези (більше 60 ефірів!)

В часі програми "У ваших намірах" обговорюється тема життя святого Володимира Великого, князя, котрий пізнає живого і правдивого Бога, і цим самим робить нас спадкоємцями великої християнської цивілізації

20 липня 2015 р. виповнюється три роки як сестра-урсулянка Марія Марта Рик відійшла до Дому Отця. Сестру знають та люблять сотні людей та десятки священиків й монахинь, яким пощастило спілкуватися та навчатися у неї. Свята Літургія за душу сестри Марти була відправлена у Ворзелі, Вищій Духовній семінарії Найсвятішого Серця Ісуса, де похована сестра, у храмі Св. Йоана Павла ІІ Отцем Артуром Томашевським.

Кінець 19 і початок 20 століття попре усі гоніння і обмеження став добою коли українські, кавказькі і російські протестанти оформились, сформувались і посилились. Також в ці часи виокремились їхні лідери – такі як Дей Мазаєв, багаторічний голова союзу баптистів, проповідники Василь Іванов і Василь Павлов, або Іван Веніаминович Каргель

Радіо Марія як інструмент на службі Пресвятої Богородиці прагне допомогти людям, які намагаються знайти сенс життя у світлі Доброї Новини Ісуса Христа.

В чому була таємниця шаленого успіху лютеран, кальвіністів, социніан та інших протестантів? Перш за все, це красномовність, письменницький хист, освіта, а головне – щирість і відданість своїй справі протестантських проповідників. На відміну від більшості своїх католицьких і православних колег, для яких віра дорівнювала механічному виконанню обрядів, а сан – прибутковій посаді, Социн, Будний, Тяпинський, Добрянський жили своєю справою, а доктрини протестантського вчення були для них правдивим джерелом захоплення.

Ми живемо в багатоконфесійній країні. Від Михайлівського Золотоверхого монастиря майже через дорогу стоїть костел святого Олександра, а від костелу не так же й далеко до кірхи святої Катерини де збираються лютерани і англіканці. Ті хто проїжджає біля метро Дарниця чи Голосіївської площі, по об’їзний дорозі чи в Пущі-Водиці, напевно бачив молитовні будинки баптистів чи п’ятидесятників, та й богослужіння євангелістів в кінотеатрах чи будинках культури стали звичним явищем ще у 90-х роках.

Перша половина 18 століття була для уніатської церкви в Україні бажаним, навіть омріяним заспокоєнням. Нарешті вгамувались бурі, які не стихали з 1648 року. Пролетіли козацькі війни, війни з росіянами, шведами, турками, знову шведами. За ці майже шістдесят років постійних війн, коли карта східної Європи перемальовувалась ледь не щороку, українці так чи інакше зробили вибір ким бути і з ким бути – і в політичній, і в релігійній сфері.

Перша половина 18 століття була для уніатської церкви в Україні бажаним, навіть омріяним заспокоєнням. Нарешті вгамувались бурі, які не стихали з 1648 року. Пролетіли козацькі війни, війни з росіянами, шведами, турками, знову шведами. За ці майже шістдесят років постійних війн, коли карта східної Європи перемальовувалась ледь не щороку, українці так чи інакше зробили вибір ким бути і з ким бути – і в політичній, і в релігійній сфері.

1. Стану я духовного.
Злидень поміж вами,
Для страждань народжений
Плентаюсь світами.

2. Я до всіх премудростей
Прагнув причаститись,
Тільки злидні капосні
Не дали довчитись.

18 століття знаменувало початок нової доби і для Росії з Україною, і для церкви в цих двох країнах. Гетьманщина, створена Іваном Мазепою, все більше перетворювалась на безправну провінцію. Мазепа намагався протестувати, але марно. Виступ його проти російського царя на боці шведів також увійшов в історію як відчайдушний, самовідданий але марний крок, красивий символ для майбутніх поколінь, знаменний в далекоглядній перспективі, який однак не приніс жодної користі в ті часи. А держава Петра Першого тріумфально крокувала до слави і розквіту.

Як дотепно вказував Яків Кротов, російський священик, дисидент і письменник, один з постійних гостей на Радіо Марія, Україна 17-18 століть, знаходячись на перехресті культур, було відкрито і до грецької православної традиції, і до європейської католицької, і до європейської протестантської. Як наслідок, каже Кротов, випускники українських шкіл і українські церковники могли бути прихильниками католицтва, могли захоплюватись протестантизмом або взагалі відкидати все. Представники останньої категорії на щастя не дали нам видатних діячів, До першої категорії можна віднести Стефана Яворського, Димитрія Ростовського взагалі більшість українських інтелектуалів того часу. А ось до другої категорії, до прихильників ідей протестантизму, належав Феофан Прокопович, одна й найбільш контроверсійних і водночас найбільш значних постатей свого часу. Це був насправді великий філософ, теолог, політик, інтриган, астроном, фізик, поет, викладач, підлабузник, ректор Київської академії, один з засновників російської академії наук, реформатор, адміністратор,

В програмі "Уваших намірах" францисканець Станіслав Нуцковський допоміг нам по-новому поглянути на старий добре відомий Піст. Якщо ви лінитеся - займіться собою, якщо трудоголік - відпочиньте самі і приділіть увагу тим, хто її потребує. Не сумуймо, адже час посту благословенний!

Наприкінці 17 – на початку 18 століття з України до Росії їхало безліч вчених, музикантів, художників, викладачів і церковних ієрархів. Доля їхня складалася по-різному. Хтось залишався безвісним і безгрішним, тобто, без грошей, хтось робив блискучу кар'єру і не мав приводу жалітись, хтось робив кар'єру, але щастя з того не мав. Але, мабуть, найбільш пощастило Данилові Туптало, або Тупталенко, в чернецтві Димитрію, сину козацького сотника, який завершив свої дні митрополитом Ростовським і Ярославським, автором найбільшої збірки житій святих, а також численних духовних пісень:

На перший погляд, православний піст можна охарактеризувати одним словом – «строгий». Але у чому особливості і краса посту за візантійською традицією, про це спілкувались в програмі «Наближаючись до православ’я» з протоієреєм Андрієм Дудченком, отцем УПЦ.

У 1700 році львівський єпископ Йосиф Шумлянський приймає унію, і разом з ним – вся йго єпархія. Приймають мирно, без майданів і гасел «уніяку на гіляку». Не приступили до єдності з Римом Крехівський монастир, Манявський Скит, Почаївська Лавра і Львівське братство. Усі вони мали на те свої причини. Львівське братство отримувало непогані прибутки, продаючи до Росії книги з своєї друкарні. Якби вони прийняли унію, про торгівлю з Москвою напевно довелося б забути. Від Москви – точніше, від щедрої милостині від царів – залежав і Крехівський монастир.

 для української православної церкви це значило початок нової доби. Як би митрополит не ставився до козаків чи до Москви, але союз з північним сусідом він та більшість церковників вважав добрим кроком. Раніше, в рамках Речі Посполитої православна церква була все ж таки церквою номер два.

У 1648 році почалась Хмельниччина. У 1654 році Хмельницький уклав договір з Московською державою. У 1667 році Москва і Річ Посполита розділили між собою українські землі по Дніпру. У 1672 році Правобережну Україну і Поділля завоювали турки і володіли ними – інколи по-справжньому, інколи лише формально – до 1699 року. Правобережжя і Поділля – це землі від Дніпра до Збруча, від Дністра до Волині, величезна територія, сучасні Винницька, Хмельницька, Черкаська, половина Київської і Житомирської областей, а також заселені частини сучасних Кіровоградської та Дніпропетровської областей.

Принести в жертву всё, даже самую жизнь ради любви к Отечеству было сердечным побуждением нашим" -, Матвей Муравьев-Апостол.
События конца 1825 года, когда после смерти бездетного государя Александра началась чехарда с престолонаследием, когда младшие братья его Николай и Константин по очереди отказывались от престола, когда вначале армию привели к присяге Константину, а потом велели переприсягать Николаю, неожиданно стали для тайных обществ в Петербурге и Тульчине сигналом к действию.

В 1805 году русская армия под командованием Михаила Илларионовича Кутузова выступает в поход против Наполеона. Вместе со своим полком выступили и братья Лунины. Кавалергарды были войском привилегированным, и в бой их обычно не посылали, но в битве под Аустерлицем, когда Наполеон хитростью смог отвести в сторону основные силы русских и ударил по практически незащищенному лагерю, конно-гвардейский полк был брошен на превосходящие силы французов чтобы прикрыть отступление командования во главе с царем. В тот день кавалергарды потеряли каждого третьего. Среди погибших был и младший брат нашего героя Никита. Впоследствии об этом Лунин писал:

За чотириста років існування унійної руської церкви відомо ім'я лише одного завзятого протестувальника, котрий за свій антиунійний запал наложив головою. Зараз він шанується в Російській православній церкві як святий Афанасій Брестський, його мощі лежать в брестському кафедральному соборі, а в ті часи звали його Афанасій Филиппович, народився він в білоруській міщанські родині, навчався у віленській братській школі, в потім вирішив стати монахом. У 1633 році став намісником в білоруському селі Дубой, де займався головним чином боротьбою „з духами злими, видимими і невидимими". А у 1636 році трапився прикрий і ганебний інцидент: місцевий землевласник Альбрехт Станіслав Радзивілл, котрий два роки тому поселив в Дубої єзуїтів, віддає їм православний монастир. Принаймні, так розповідав про це сам Афанасій. І трапилося йому після цього видіння:

 – король польський, великий князь литовський і руський, який ледь не півстоліття правив державою на ім'я Річ Посполита. Король з нього був так собі – занадто вже багато помилок зробив і в мілітарних справах, і в релігійних. Він вліз в московську авантюру з Самозванцем і багатолітню війну з Москвою – забувши при цьому про оборону кордонів від татар.

 Дата в певній мірі, кругла. Але такі речі якщо відзначають, то хіба що хвилиною мовчання: і уніати (яким під зверхністю Риму було значно краще ніж з царгородським патріархом), і православні (яких держава офіційна не визнавала, але і не чіпала) розуміли усю неприродність церковного розколу, якій розділив Русь із Руссю. Православні хотіли (дрібниця, але приємно) офіційного визнання, повернення вірних (і майна) втрачених парафій і єпархій, уніати хотіли прилучення до єдності з Римом, і всі разом хотіли припинити нарешті остогидлу ворожнечу.

Після Берестейської унії 1596 року, коли руська церква розкололася навпіл, і уніати, і православні час від часу робили спроби розпочати переговори про примирення – адже ця «війна Русі з Руссю» не подобалася нікому. Але перша спроба перейти від слів до дій відбулася у 1628 році, і сталося це силами Мелетія Смотрицького, архімандрита Дерманського монастиря, куди перебрався після конфлікту з віленським братством. Архімандрію він отримав від князя Олександра Заславського, який, сам уніат, мріяв про воз'єднання ворогуючих церков.

Волонтер, офіційний переговорник Антитерористичного Центру України, католик, батько п'ятьох дітей Юрій Тандід в передачі "Точка відліку". Перед тим, як стати офіційним переговорником, відкривав з дружиною Біблію і впевнений, що служить згідно з Божим покликанням. Силами Тандіда і колег по АТЦ було визволено більше 30 українських військових. Його робота полягає в багатогодинних переговорах з батьками полонений по обох боках фронту, "тією стороною". Ці переговори дуже тяжкі емоційно. На коротку зустріч в ефірі пан Юрій дав згоду і "Радіо Марія". 
 

У 1620 році через українські землі проїжджав єрусалимський патріарх Феофан. Він прямував до Москви. По дорозі патріарха зустрів гетьман війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, звернувшись до нього з проханням висвятити митрополита і єпископів. Аргументи Сагайдачного (можливо, навіть матеріального характеру – гетьман завжди був знаним меценатом) переконали патріарха, і він висвятив митрополита (Іова Борецького) та кількох єпископів. Тепер ревнителі православ'я мали легітимно висвячених ієрархів, які, звісно, хотіли посісти на своїх кафедрах і оволодіти церковним майном. Проблема була в тому що кафедри ці були в руках унійних єпископів! Наприклад, в Полоцьку був унійним архієпископом Йосафат Кунцевич, і його конкурент, висвячений патріархом Мелетій Смотрицький, блискучий памфлетист з усіма задатками енергійного політика. Починає боротьбу за кафедру. Смотрицький пише короткий памфлет-листівку з наклепами на Кунцевича:

Українська література багата, різноманітна і цікава – особливо якщо не зациклюватись на добі Шевченка і Франка і зазирнути трохи глибше – в часи Реформації, унійного руху, українського бароко. В той час було написано чимало цікавих книг – на захист православ'я, на захист унії і просто на відсторонено-духовні теми. Майже усі ці книги перекладені і є в інтернеті. То ж , варто зазирнути в них щоб відчути прагнення і пориви та зрозуміти вчинки тих хто творив нашу історію.

Іпатій Потій став єпископом Брестським і Володимирським в неспокійний час. Православна церква на українських землях страждала і від утисків з боку магнатів та зухвальства латинського духовенства, і один з головних акул пера католицької Польщі, єзуїт Петро Скарга, з виглядом старшого брата радив християнам східного обряду приєднатись до Риму і перейняти східний обряд як більш досконалий. Протестанти глузували з візантійських традицій, «людських вигадок», котрими православна церква обросла немов корабель ракушками. І всі ці закиди доходили до вух головного мецената і добродія руського-українського православ'я – князя Василя-Констянтина Острозького. Отже, цей великий мрійник, котрий прислухався і до католицьких, і до протестантських аргументів, вирішив здійснити в церкві глобальні реформи і тим самим врятувати православ'я. Більш того, у внутрішніх православних справах давно вже назріла революційна ситуація, коли верхи не хотіли, а низи не могли.

Коли у 1241 році почалася монгольська навала, і Бату-хан звернув на руїни мало не всю Русь від Рязані до Галича, князі князі Холма і Новгорода і їх народи пішли кожен своїм особливим шляхом. При цьому, Данило Галицький, його спадкоємці Лев і Юрій відбилася від татар, скинули ярмо, до якого так і не встигли звикнути, зуміли відстояти свою незалежність на цілих півтора століття і налагодити нормальні відносини з католиками. Інакше було в Північній Русі, майбутній Росії. Олександр Невський, вирішив що з монголами не впоратися, зате з їх допомогою можна стати великим князем в обхід старшого брата і спокійно правити, не боячись зміщення. Суздаль, Володимир, Москва, Тверь були далеко від європейських торгових шляхів, контакти з іноземцями в російських князів зводилися до мінімуму.