Улюблені пісні захисників. Як гурт «Не ждали» з Прилук став голосом спротиву

Історія гурту тягнеться ще з часів, коли я вів музичний гурток у Центрі творчості в Прилуках. Дівчата приходили вчитися грати на гітарі й барабанах. Вони тоді ще школярками були. Потім життя розвело нас: у когось сім’я, у когось інші справи. Але через років десять ми зустрілися знову й вирішили спробувати зіграти разом. Так усе і почалося вдруге. І з того часу вже не зупиняємося.

 Про війну та пісню «Волонтер»

Пісня "Волонтер" - це не вигадка. Усі слова там - про реальні події та реальних людей. Я сам був серед тих, хто з перших днів війни допомагав: возили людей з Чернігова, готували їжу, шили балаклави й "розгрузки", передавали ліки для хронічно хворих. Це була щоденна боротьба без зброї, але з серцем. Саме ця дійсність і стала основою пісні.

Про натхнення й підтримку фронту

Нас просили: "Де ваші пісні? Запишіть щось!" - і ми не могли залишитися осторонь. Зняли просте відео, буквально за годину, просто щоб передати пісню хлопцям на фронт. І раптом бачимо: людям заходить, поширюють, співають, знімають свої відео під нашу музику. Це надихає. І ми далі творимо, бо це комусь важливо".

 Про назву гурту

Назву "Не ждали" придумали ще дівчата, я долучився пізніше. Під час війни були питання: чому по-російськи? Але потім ми послухали мовознавця Авраменка, і він чітко пояснив: "Слово ждати — питомо українське. Воно наше. Шевченко та Леся Українка вживали його". І ми вирішили не відмовлятися, адже це наш гурт і наша мова.

 Про силу пісні «Братику»

"Братику" — це найщемливіша з усіх пісень, які ми написали. Вона народилася з однієї фрази, яка засіла в голові й не давала спокою. Ми бачили, як її слухають захисники, як вона звучить у їхніх особистих відео. Це не просто композиція - це зв’язок, жива нитка між нами й тими, хто тримає стрій.

Засновник та фронтмен гурту "Не ждали" Сергій Чунь

Ведучий Олександр Скрипченко

У програмі звучали пісні:  "Волонтер", "Мої пацани", "Братику", "Батя", "А в Україну йде весна".