Вечірній ефір
Катехиза
Слово на кожен день
Літургія годин (Бревіарій)
Розарій
Катехиза
Школа лідерства
Духовні читання
Катехиза
Меса
Розарій
Коронка до Божого Милосердя
Святий дня
Біблійні читання
Молитва
Дитяча катехиза
Голос народу, голос Божий
Меса
Дитяча катехиза
Житія святих
У кожній родині нині є місце для тривоги, страхів і втрат. Але водночас - і для надії. Нещодавно я спілкувався з однією сім’єю, син якої зараз на фронті. Щоб вистояти, вони щодня беруть участь у Євхаристії. І я бачу, як це справді дає силу. Євхаристія стає духовною опорою, підтримкою, джерелом внутрішньої стійкості. Це не лише молитва - це духовна участь у перемозі добра.
На жаль, багато людей сьогодні втратили віру, опустили руки. Я розумію цей стан, бо і сам його переживав. У таких випадках надзвичайно важливо знайти спільноту. Це як у паломництві: на четвертий день, коли болять ноги, хочеш здатися - але йдеш далі, бо поруч є хтось, хто тебе підтримує. Те саме й у вірі: спільнота не дає потонути.
Щоб вижити у час невизначеності, потрібні духовні ресурси. Я закликаю: знайдіть те місце, де ви відновлюєте сили. Це може бути молитва, тиха зустріч з Богом, час зі Словом Божим. Але точно не алкоголь чи телевізор. І так само - просте хобі, яке надихає. Це наші кімнатки зустрічі з Отцем.
Коли ми виливаємо емоції на близьких - це ознака болю, часто непроговореного. Цей біль потрібно вилікувати. Як і фізичну рану, духовну потрібно спершу очистити - у нашому випадку через сповідь. Я бачу, як це діє в родинах: зникає озлоблення, натомість з’являється терпіння, прийняття, любов. Це діє - повірте.
Сім’я повинна бути оазисом миру. Саме вдома людина має відновлюватися, знаходити прийняття, а не черговий бій. Якщо ми зцілюємо свої рани з Богом, тоді здатні принести мир у власний дім. І тоді навіть у найтемніші часи ми залишаємося людьми світла - для себе, для близьких, і для нашої країни.
Брат-францисканець Микола Орач, Парафія Преображення Господнього, м. Бориспіль
У програмі «У Ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко розмірковує над темою страху: звідки він виникає, у чому полягає його небезпека і як він впливає на духовне життя. Священник чітко розрізняє страх перед Богом і страх перед небезпекою. За його словами, будь-який страх можна подолати – у цьому допомагають віра, молитва та довіра до Бога. Про практичні кроки у боротьбі зі страхами й фобіями брат Андрій розповідає у програмі.
Про розпізнання дарів, час їхнього прояву та про те, як служити ними, розповідає монах-капуцин брат Сергій Губицький, настоятель монастиря Святого Йосифа Хрестителя у місті Старокостянтинів Хмельницької області. Брат Сергій не є священником, але його служіння охоплює багато напрямків. Він художник-іконописець, психолог, реставратор, скульптор, різьбяр по дереву, музикант, співак, агроном і господар. У програмі «У ваших намірах» брат ділиться своїм досвідом реалізації дарів як відповіддю на потреби часу та глибоким бажанням творити.
У програмі «У Ваших намірах» отець Андрій Немченко розповідає про традицію днів духовної віднови, які зазвичай відзначають у перший четвер, п’ятницю та суботу кожного місяця. Ця практика пов’язана з особливим вшануванням Євхаристії, Пресвятого Серця Ісуса та Непорочного Серця Марії. Водночас священник наголошує, що зовнішні форми не мають стати порожнім ритуалом. Отець Андрій застерігає: важливо не лише дотримуватись умов, але й не втратити головного - глибини особистої віри. «Головна умова духовних практик - це любити молитву і Таїнства», – підкреслює він.
Літо — це «гаряча» пора паломництв до відпустових місць.
У програмі «У Ваших намірах» отець Андрій Немченко ділиться роздумами про традицію паломництв.
Священник зауважує, що першим паломником в історії людства можна вважати Авраама — адже саме він, почувши голос Бога, вирушив у незнане, довірившись повністю Його Провидінню.
Отець Андрій також розмірковує над значенням слів «паломник» і «прочанин», підкреслюючи духовний зміст цих понять.
Маючи багаторічний досвід участі в піших прощах — до Бердичева, Чечельника та інших санктуаріїв — отець Андрій переконаний: хоча б раз у житті варто пройти пішки цей шлях. Бо паломництво — це не лише подорож у просторі, а насамперед шлях віри, довіри та особистої зустрічі з Богом.