Довкола — війна, сльози, втрати. Але Христос воскрес, і це не поезія, це факт. Як тоді, так і сьогодні, ця подія розриває темряву, вселяє сенс навіть у страждання. Тому що коли все гине - воскресіння говорить: не все втрачено.
Учні не впізнали Воскреслого одразу. І ми часто не впізнаємо Його у власному житті. Бо воскресіння не вкладається в схеми. Його не вирахуєш. Його переживають - у довірі, у відкритому серці. І тільки так воно перемагає смерть у нас.
Його звинувачували, кидали виклики: “Зійди з хреста - повіримо!”. Він не зійшов. Він мовчав. Але на світанку першого дня Він встав. І довів: правда не в гучних жестах, а в тиші довіри до Отця.
Ной будував ковчег серед сміху й нерозуміння. Ми теж покликані “будувати віру” у світі, що втратить сенс. І коли “почнеться дощ”, тобто випробування, тільки віра триматиме нас на плаву. Бо воскресіння — це й наш порятунок від потопу безнадії.
Коли Христос воскрес, Він приніс не просто нове тіло. Він приніс нову любов. Любов, яка не знищує за провини, а прощає. Любов, яка не судить, а підіймає. І ця любов сильніша за смерть - тому воскресіння й можливе.
У час війни, втрат, руйнувань нам потрібне воскресіння не як символ, а як правда, яку ми переживаємо. Бо тільки воскресіння робить християнство живим. І тільки воно дає підстави для надії. Як каже апостол Павло: "Якщо Христос не воскрес, марна віра наша. Але Він ВОСКРЕС. Воістину воскрес!
Брат-капуцин Сергій Воронюк
Слухати інші програми:
Щоденна програма директора Радіо Марія: коментар Євангелія дня, новини церковного та суспільного життя. 
Молитва Літургії годин або молитва псалмів в західній традиції